БАТЬКАМ: Як підтримати дитину під час війни

 

Корисно для кожного: в Україні створили цикл соціальних роликів з порадами психологів https://www.cinema.in.ua/korysno-dlia-kozhnoho-tsykl-rolykiv/?fbclid=IwAR3vAHNoAZ5kNcqL8wP72z-J3oj_2IvOGPEVbNc6G0P5cThNAuUPWvrItdI

Як підтримати підлітка у кризовій ситуації

батькам, вчителям, директорам, російська агресія

UNICEF Ukraine на своїй сторінці у фейсбук опублікувала поради про те, як підтримати підлітків у нинішніх умовах.

Підлітки вже достатньо дорослі, щоб розуміти все, що відбувається, але не мають досвіду, аби впоратися зі своїми емоціями та почуттями. В умовах війни вони особливо вразливі.

Збережіть для себе поради від психологів про те, як сьогодні підтримати свою дитину:

  • Слухайте і говоріть. Знаходьте час та уважно слухайте розповіді дітей про те, що вони відчувають і думають. Роз’ясніть відомі вам факти та надавайте дітям правдиву інформацію (з урахуванням вікових особливостей) про ситуацію, в якій опинилася країна в цілому та ваша родина, зокрема.

  • Дозвольте емоціям бути. Чесно розповідайте дитині про свої почуття та поясніть, що боятися, переживати, плакати – це нормально. Проте надалі важливо стабілізуватися і відволіктися буденними справами настільки, наскільки це можливо.

  • Плануйте майбутнє. Мрійте та плануйте разом, обговорюйте з підлітками, що ви зробите одразу, як настане мир. Такі роздуми та розмови надихають і стабілізують.

  • Обіймайтеся. Обіймайте свого підлітка та інших членів сім’ї не менше 8 разів на день. Тактильний контакт вкрай важливий в умовах невизначеності і стресу.

  • Подивіться разом улюблені фільми. Це можна зробити навіть перебуваючи в укритті. Обирайте життєствердні фільми, які дарують надію, обговорюйте побачене. Нагадуйте дитині, що після найтемнішої ночі настає ранок.

  • Читайте вголос. Спільне читання вголос дає відчуття захищеності та спокою. Читайте разом книжку, яку ви вже добре знаєте, або нову, до якої ніяк не доходили руки.

  • Хваліть і робіть акценти на досягненнях дитини. Відмічайте навіть незначні досягнення. Вселяйте підлітку віру у свої сили та пропонуйте підтримку.

  • Заохочуйте спілкування дитини з однолітками. Для більшості підлітків спілкування з друзями є дуже важливим. Сприяйте цьому, розкажіть дитині, як вона може підтримати друзів, яким важко впоратися з емоціями.

  • Долучайте підлітків до допомоги іншим. Але робіть це за умов максимальної безпеки. Розкажіть дитині, як саме можна допомогти, підтримати інших, долучайтеся до допомоги разом з нею. Водночас поясніть дитині, що пріоритетом повинна бути її безпека.

  • Будьте уважними до змін у поведінці дитини. Зверніться за онлайн-консультацією до психолога, якщо стан дитини викликає занепокоєння.

Пам’ятайте! Ви — незамінна людина в житті дитини. Для неї ви є опорою та острівцем безпеки. Бути такою людиною можливо лише за умови, що ваш ментальний стан залишається стабільним та стійким.

Читайте також про те, як подолати паніку. 46 вправ і порад, як стабілізуватися під час війни.

Слава Україні!

Героям слава!

Переможемо!

Зображення з фейсбук-сторінки ЮНІСЕФ Україна

Джерело: https://nus.org.ua/news/yak-pidtrymaty-pidlitka-u-kryzovij-sytuatsiyi/?fbclid=IwAR2fU6d3k2tliOhyHsSAyKH5MISsVyCpEfEyDvf1lNQynSfyYy051JMulHY

ЯК ДІТИ РІЗНОГО ВІКУ РЕАГУЮТЬ НА СТРЕС ТА СПРИЙМАЮТЬ КРИЗОВУ СИТУАЦІЮ

Діти 0-3 років: у цьому віці діти відчувають дратівливість, плачуть, можуть проявляти надокучливу або агресивну поведінку та бояться незрозумілих звуків, криків, різких рухів і потребують фізичної близькості батьків. Тому їм насамперед потрібно забезпечити присутність батьків та їхній тактильний контакт.

Діти 4-6 років: часто відчувають безпорадність та безсилля, страх розлуки, у своїх іграх можуть відбивати аспекти ситуації, відмовлятися визнавати ситуацію та заглиблюватися в себе й не бажати спілкуватися з однолітками та дорослими. Вони потребують насамперед безпеки, тому батькам слід заспокоїти дитину, що і вона, і самі батьки в безпеці.

Діти 7-10 років: можуть відчувати провину, неспроможність, злість, фантазії, в яких дитина бачить себе “рятувальником”, “зацикленість” на подробицях події. Дитина боїться втратити звичне та боїться смерті, досить добре розуміє загрозу, може переживати страх і думає про майбутнє. Тому батькам потрібно обговорювати з дитиною події та переживання і забезпечити їй безпеку та звичний спосіб життя (ігри, спілкування з друзями тощо).

Діти 11-13 років: відчувають дратівливість, страх, депресію, можуть поводитися агресивно та не приймати правила. Вони бояться втратити життя, близьких, будинок, звичний спосіб життя. У цьому віці діти розуміють, що відбувається, прогнозують майбутнє, але мінімальний власний досвід викликає тривожність. Батькам можна відкрито говорити про свої переживання, страхи та допомагати дітям відтворювати соціальні зв’язки.

Діти 14-18 років: проявляють небезпечну поведінку, можливі спроби самогубства, реакції, що нагадують реакції дорослих. Бояться втратити себе, своє місце, життя, близьких. Можуть радикально сприймати ситуацію, адже підліток тільки стає на ноги, а звичний світ зруйнувався. У цьому віці дорослим важливо не заохочувати підлітка брати на себе роль дорослого. З підлітком слід ділитися досвідом, розмовляти, допомагати знизити емоційне напруження, дати можливість бути природним зі своїми переживаннями.

Психологи звертають увагу, що практично у всіх дітей, особливо молодших, зараз спостерігається певний регрес – діти капризують, не виконують домовленості, втрачають деякі навички. Це абсолютно нормально, й у цій ситуації батькам не треба лякатися такої поведінки дітей. Перш за все дорослим потрібно забезпечити “завдання виживання” – заспокоїти дитину тощо. При нормалізації умов можна буде працювати над відновленням, а дещо повернеться саме собою.

ЩО РОБИТИ ДОРОСЛИМ, ЩОБ ЗАСПОКОЇТИ І ПІДТРИМАТИ ДИТИНУ

  1. ГОВОРІТЬ ІЗ ДИТИНОЮ, ЗАЛИШАЙТЕСЯ СПОКІЙНИМ ПІД ЧАС РОЗМОВИ

Психологиня Катерина Гольцберг на своїй сторінці в мережі Facebook радить обов’язково поговорити з дитиною про ситуацію, що відбувається. Говорити з дитиною варто дорослому, який найбільше зберігає спокій. Перед тим, як говорити з дитиною, дорослому самому слід заспокоїтися, щоб не завдати шкоди дитині. Як дорослим заспокоїти себе – читайте далі в підрозділі про дії під час панічної атаки.

Якщо спілкуєтеся з підлітком – також дуже важливо навчати його, де шукати перевірену інформацію, та ділитися джерелами для її пошуку. Адже, як пояснює психологиня, під впливом стресу підліткам, які зазвичай гарно знаходять інформацію в Інтернеті, зараз складно відшукати перевірену інформацію про все, що відбувається та зрозуміти ситуацію, оскільки емоції відключили неокортекс (ту частину мозку, яка “відповідає” за логіку).

2. ДЕМОНСТРУЙТЕ НАДІЙНІСТЬ

Дорослому потрібно продемонструвати надійність: варто сказати дитині, що ви зробите все, щоб захистити себе і її від небезпеки, й що наша армія на варті та дасть відсіч. Для дитини до підліткового віку свої слова про захист і безпеку можна підкріпити обіймами. Підлітки ж, навпаки, можуть сприймати обійми, як слабкість.

3. ОБГОВОРЮЙТЕ З ДИТИНОЮ ПРАВИЛА “ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ”

Слід пояснити дитині, що зараз дуже важливо слухатися старших – вчителя, батька, маму, не сперечатися з дорослими та слідувати за тим, хто відповідальний за безпеку.

Також домовтеся та навчіть дитину, де вона може зустрітися з вами або іншими родичами, де переховуватися, якщо буде втрачено мобільний зв’язок.

4. ГРАЙТЕ ІГРИ, ВИКОНУЙТЕ З ДИТИНОЮ ЗАСПОКІЙЛИВІ ВПРАВИ

Дитяча психологиня Світлана Ройз звертає увагу, що під час стресу ігри дітей можуть бути трохи “регресивними”, тобто старші діти можуть знову грати в ігри для малечі. Можна ліпити з пластиліну, окреслити навколо себе коло безпеки з нитки,  рвати на дрібні шматки папір, «Видихнути хмаринку» (уявити, що вдихнули хмаринку і видихнути її зі звуком, можна з грозою і блискавкою, тупотіти при цьому ногами) тощо. Також можна грати настільні ігри, малювати, грати у слова, ігри в телефоні, в яких залучене просторове сприйняття (наприклад, Тетрис).

Докладний перелік ігор в укритті, які рекомендує психологиня, можна прочитати тут.

5. ВИКОНУЙТЕ ВПРАВИ ПРИ ПАНІЧНІЙ АТАЦІ

Міжнародний фонд ЮНІСЕФ на своїй Фейсбук-сторінці опублікував поради Світлани Ройз, як діяти при панічній атаці.

Ви та ваша дитина можете робити такі вправи на вибір:

  • покласти руку на живіт, приблизно на 3 пальці нижче сонячного сплетіння та постукати по цьому місцю
  • потерти кінчик носу
  • надавити не сильно на очні яблука з двох боків
  • якщо є, де лягти, – лягти на спину і зробити рухи ногами, як на велосипеді
  • сконцентруватися на диханні – одну руку скласти, як човник і накрити нею губи, іншу руку – покласти на живіт. Видих – рука йде вниз до грудей, вдих – рука підіймається до рота
  • змащувати губи, полоскати рот водою
  • витягувати якомога далі язика – ніби намагаючись торкнутися грудної клітини
  • подивитися вправо, не повертаючи голови, – якомога далі на 15-20 секунд, потім перевести погляд прямо, потім подивіться вліво – якомога далі, потім знову прямо
  • розтерти тіло
  • розтерти точку між підмізинним (четвертим) пальцем та мізинцем – там знаходиться точка паніки
  • покласти руки на ребра, відчути, як вони при диханні розширюються, підіймаються
  • розтерти руки, прикласти до нирок.

6. “ЗАЙМІТЬ” ЧИМОСЬ АУДІАЛЬНИЙ КАНАЛ ДИТИНИ

Світлана Ройз пояснює, що під час звуку сирен у дитини в особливому навантаженні перебуває аудіальний канал сприймання, тому його потрібно чимось “зайняти”. Для цього можна співати хором, горланити кричалки проти утіпутіна і російської армії, слухати в навушниках аудіоказки та музику, взяти з собою гітару та влаштувати для всіх концерт.

7. ЩЕ КІЛЬКА РЕЧЕЙ, ЯК МОЖНА ВІДВЕРНУТИ УВАГУ ДИТИНИ

  • Обіймайте дитину, жартуйте з нею.
  • Поїть дитину теплими напоями, годуйте її чимось смачненьким.
  • Виконуйте разом із дитиною рутинні справи.
  •  Вмикайте мультики, серіали, розповідайте казки, історії, читайте дітям вголос.

8. ПОЯСНЮЙТЕ ДИТИНІ ПРО ВАЖЛИВІСТЬ БУТИ ЗІБРАНИМИ ТА ДОПОМАГАТИ ОДНЕ ОДНОМУ

Психологиня Світлана Ройз пише, що необхідно пояснити дитині складність ситуації, пояснити, що сталося те, чого ми боялися, тому важливо бути зібраними та допомагати одне одному.

9. ДОВІРТЕ ДИТИНІ ПОСИЛЬНЕ ДЛЯ НЕЇ ВІДПОВІДАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ 

Світлана Ройз радить покласти на дитину відповідальність, яка їй до снаги – наприклад, доручити дитині завдання слідкувати за іграшкою.

Наші психологи також рекомендують доручити дитині певну функцію чи роль. Наприклад, можна попросити дитину створити казку про якогось персонажа,  уявити себе журналістом та провести репортаж із події тощо.

Прийом відповідального завдання, ролі чи функції можна застосовувати й для саморегуляції дорослих.

10. ДОЗВОЛЯЙТЕ ДИТИНІ ВИВІЛЬНЯТИ НЕНАВИСТЬ ТА ЗЛІСТЬ

Психологиня Вікторія Горбунова пояснює, що зараз і для дорослих, і для дітей виявляти злість (ненавидіти, лаятися, кричати) – це здорова реакція. Тому дорослим потрібно  дозволяти собі й близьким, зокрема й дітям, це робити. Це варто робити  в ігровій формі. Можна застосовувати гру «Злий бобер» (придумати злу тваринку і поводитися так, як, на нашу думку, може себе вести ця тваринка. Потім перетворитися на добру тваринку. Потім – на людину) або кричати в “мішечок для криків” або стаканчик. Але після вивільнення ненависті та злості слід перемкнутися на щось добре і позитивне: на обійми, теплий чай, добрі слова одне одному.

Сльози та плач – теж нормально в цій ситуації, тому дайте дитині виплакатися. Після емоційного вивільнення дитині буде легше заснути.

 

КУДИ МОЖНА ЗВЕРНУТИСЯ ЗА ПСИХОЛОГІЧНОЮ ПІДТРИМКОЮ

Національна психологічна асоціація з початком військових дій силами небайдужих людей зібрала психологічний консультативний центр для тих, хто переживає паніку, тривогу та постійний стрес. Щоб звернутися за допомогою до центру – треба заповнити анкету.

Бот першої психологічної допомоги із порадами психологічної підтримки для себе та щоб підтримати інших.

Також Міністерство освіти і науки України з сертифікованими психологами Асоціації інноваційної та цифрової освіти запускає щоденні онлайн зустрічі о 13.00 та 20.00 тут .

Цілодобова безплатна платформа для психологічних консультацій “Розкажи мені”, створена Інститутом когнітивного моделювання, МОЗ. Щоб отримати допомогу – необхідно заповнити анкету на сайті, коротко описавши свій стан.

Бережіть себе та людей поруч. Зараз важливе кожне добре та тепле слово підтримки.

джерело: https://eo.gov.ua/yak-pidtrymaty-ta-zaspokoity-dytynu-pid-chas-viyny/2022/02/28/

Поради батькам «Якщо ваша дитина стала жертвою булінгу»

  • зберігайте спокій, будьте терплячими, не потрібно тиснути на дитину;
  • поговоріть з дитиною, дайте їй зрозуміти, що ви не звинувачуєте її в ситуації, що склалася, готові її вислухати й допомогти;
  • запитайте, яка саме допомога може знадобитися дитині, запропонуйте свій варіант вирішення ситуації;
  • поясніть дитині, до кого вона може звернутися за допомогою в разі цькування (психолог, вчителі, керівництво школи, старші учні, батьки інших учнів, охорона);
  • повідомте керівництво школи про ситуацію, що склалася і вимагайте належного її урегулювання. Найкраще написати і зареєструвати офіційну заяву, адже керівництво закладу несе особисту відповідальність за створення безпечного й комфортного середовища для кожної дитини.
  • підтримайте дитину в налагодженні стосунків з однолітками та підготуйте її до того, що вирішення проблеми булінгу може зайняти деякий час.
  • якщо вирішити ситуацію на рівні школи не вдається – повідомте поліцію. Важливо! Діти мають право безоплатно отримати послуги адвоката.

Покрокова інструкція:

  1. Звернутися до класного керівника, а в разі його неспроможності владнати ситуацію, до завуча або директора школи.
  2. Найкраще написати й зареєструвати офіційну заяву, адже керівництво закладу несе особисту відповідальність за створення безпечного й комфортного середовища для кожної дитини.
  3. Якщо вирішити ситуацію на рівні школи не вдається – повідомте поліцію. Важливо! Діти мають право безоплатно отримати послуги адвоката.

Доки дитині не виповнилося 18 років, відповідальність за її вчинки несуть батьки. Якщо ваша дитина порушує права іншої дитини, вчиняючи над нею насильство, батьки можуть бути притягнуті до адміністративної, кримінальної або цивільної відповідальності. Відповідальність за деякі прояви булінгу наступає до досягнення 18 років.

Інформація для батьків «Як допомогти своїй дитині, що стала жертвою булінгу»

Прості правила для захисту дитини

  1. Якщо дитина каже, що її ображають в школі – треба їй вірити. Дитині важливо знати, що вона не одна, що вона може покластися, обіпертися на дорослого.
  2. Реагувати на ситуацію важливо системно, включаючи всіх учасників процесу. Обставини, що склалися, тісно пов’язані з тим, що відбувається всередині відносин батька і дитини. Наприклад, агресорами часто виступають ті діти, у яких є випадки порушень меж в сім’ї (як психологічні, так і фізичні). Необхідно повідомити про подію класному керівнику, батькам агресора, директору, психологу. А от спілкуватися батьку з агресором один на один не варто.
  3. Молодшого школяра і підлітка важливо навчати правильно реагувати на те, що відбувається. Процес булінга запускається ще більше, якщо у дитини стається очікувана агресором реакція (вона ображається, плаче, ображає у відповідь). Треба говорити дитині про це, навчати її іншим реакціям, неординарним. Наприклад, «Ти дура» – «Це твоя думка». Сенс в тому, щоб не включатися на агресію, бо це провокує її ще більше.
  4. Розвивати у дитини внутрішню цінність, підвищувати її самооцінку.
  5. В класі, колективі не повинно бути розмитості меж на тему образ і принижень. Вчителями, батьками має бути проведена чітка межа: «Так робити не можна».

10 простих способів як справлятися зі стресом https://drive.google.com/file/d/1VJIzRkLi7DVsujaWmUwoqA468t6e9Wsc/view?usp=sharing

8 ПРАВИЛ ВИХОВАННЯ

Сучасні батьки стикаються з безліччю переживань, щодня намагаючись відповісти на питання: якою виросте їх дитина, що їм робити, щоб не травмувати її психіку? Пропонуємо 8 тез психолога Людмили Петрановської, які допоможуть впоратися з роллю свідомих батьків.

  1. Не вимагайте від себе занадто багато
    З розвитком психології, психіатрії стало зрозуміло – те, як батьки будують стосунки з дітьми, здійснює на них (дітей) дуже сильний вплив. Прийшло усвідомлення, що дитину треба приймати, розуміти, потрібно йти назустріч її потребам. Але зворотний бік усвідомлення – фетишизація теорії прихильності, через яку батьки перебувають в постійному страху сказати щось не так, травмувати дітей, недолюбити, не зовсім зрозуміти, недоприйняти. Цей стан психолог називає «батьківський невроз» – ситуація, коли один з батьків думає про дитину, про проблеми з дитиною, про її поведінку, розвиток набагато більше, ніж про себе самого, про свої інтереси і потреби.

«Не треба ламати і переробляти себе», – радить Петрановська.

  1. Не сприймайте дитину як об’єкт боротьби
    В голові багатьох батьків сильна ідея боротьби з дитиною, вважає психолог. Вони часто використовують термінологію боротьби, протистояння, коли говорять про виховання дітей: «Дитина робить те-то і те-то. Як з цим боротися? » або «Дитина не робить того і того. Ми з цим боремося, але нічого не виходить! » Психолог радить батькам припинити воювати з дитиною це безглуздо і свідчить про безпорадність. «Вона ж ваша дитина і любить вас усім серцем», – пише вона. – Якщо відчуваєте, що загрузли в боротьбі, саме час – перелізти через барикаду і стати поруч з дитиною ».
  2. Не встановлюйте «залізобетонні» принципи
    Принципи «завжди», «ніколи», «ні в якому разі», на думку Петрановської, говорять про відсутність контакту з дитиною і невпевненості батьків в своїх силах. «Якщо ми впевнені в собі як батьки – ми розуміємо, що розберемося. Коли ми не впевнені в собі – не впевнені, що розберемося, тому встановлюємо жорсткі правила », – пояснює вона. В цьому випадку психолог радить «більше прислухатися до себе, бути більше в контакті з собою, не намагатися слідувати жорстким рецептами, а відштовхуватися від ситуації», щоб відчути себе комфортно в ролі батька.
  3. Не підкоряйте дитину своїм очікуванням
    «Прийняття дитини – це робота, яку батьки роблять все життя», – запевняє Петрановська. За її словами, діти чітко вираховують ту сферу, яку батьки в них не приймають і «видають» саме це. «Прийняття дитини з усіма її особливостями – це не про те, що потрібно завжди їй все дозволяти, з усім, що вона говорить, погоджуватися, а про те, що ми повинні її приймати такою, як вона є», – пише психолог.
  4. Не реалізовуйте за рахунок дітей свої мрії
    Щоб простіше приймати своїх дітей, дуже важливо бути в контакті з собою і приймати себе, вважає психолог. Власні незадоволені потреби викликають невиправдані очікування від дітей. «Якщо ви мрієте про щось, що вам ніхто не давав, зробіть це для себе! А своїй дитині дозвольте бути до цього байдужим », – радить Петрановська.
  5. Не позбавляйте дитину права чогось не хотіти
    У дитини є право не хотіти: не хотіти робити уроки, не хотіти ходити в нудну школу – це нормально. Краща тактика для батьків, на думку психолога, в цьому випадку – не намагатися мотивувати дитину, а приєднатися до неї. «Наприклад, розповісти, як ви самі справляєтеся зі справами, які робити не хочеться», – пише вона. – Або дати щось смачненьке, щоб підсолодити пігулку ».
  6. Не намагайтеся розворушити дитину, якщо вона нічого не хоче
    Батьки часто незадоволені, що їхні діти, на яких покладено стільки очікувань, нічого не хочуть, і самовіддано починають водити їх на розвиваючі заняття, уроки іноземних мов, шахи. Психолог радить «перестати стрибати» навколо дитини– в знак протесту вона може відмовитися взагалі від усіх вимог. «Так проявляється її відмова жити за вашими правилами. Коли ви намагаєтеся підняти дитину з дивану, ви – активний початок, ви – джерело всіх мотивацій, бажань, рішень. Чим більше ви навколо неї стрибаєте, тим більше вона закривається. Потрібно просто відійти, сказати: “Це твоє життя, ти живеш його, як хочеш, якщо що – клич” », – пише вона.
  7. Не забувайте: досвід прийняття себе – найкраще, що ми можемо дати дітям, так як вони – великі наслідувачі!

Джерело: http://www.pravmir.ru

5 ІДЕЙ ЧИМ ЗАЙНЯТИСЬ ВДОМА ПІД ЧАС КАРАНТИНУ: https://drive.google.com/file/d/17goSGn9ty6BtE7hmBJ6msEqZ418IP3KC/view?usp=sharing

Чим зайнятися з дітьми під час карантину: топ-5 веселих розваг

https://drive.google.com/file/d/1KIVyixSCe-JZTjQ-5QG4j0PeUfEd11EH/view?usp=sharing

Як підняти собі настрій, коли довкола все «погано»

https://drive.google.com/file/d/1YDAX1rEif1rabn-WzAimuFJt7uWTe8-h/view?usp=sharing

Дитячий психолог 

https://www.facebook.com/dytyachyjpsyholog/

 https://www.facebook.com/dytyachyjpsyholog/?hc_ref=NEWSFEED&fref=nf

Презентація “Турботливі батьки – успішні діти” 

https://docs.google.com/presentation/d/12Xb4CbmfH3J1izdlxM3cdmnU5wD2jJR1cGYrdMLPfZk/edit?usp=sharing

Булінг у школі

Якщо ви думаєте,   що вашу дитину ображають або ж дитина сама вам про це сказала, ви можете їй допомогти. Батьки найкраще впливають на впевненість дитини в собі й можуть навчити її найкращих способів вирішення проблем. Ось як ви можете допомогти своїй дитині:

  • Порозмовляйте з учителем дитини, психологом, не варто відразу конфліктувати з батьками кривдника. Якщо вчитель нічого не зробить, зверніться до директора.
  • Навчіть дитину неагресивних способівпротистояти булінгу – нехай вона уникає кривдника або ухиляється від нього, переключиться на спілкування із друзями або порозмовляє з кимось, хто міг би їй допомогти.
  • Допоможіть дитині діяти впевнено. Привчіть її ходити з розправленими плечима, дивитись іншим в очі, розмовляти чітко й голосно.
  • Не закликайте дітей вирішувати проблеми за допомогою кулаків. Дитина може постраждати під час бійки, потрапити в неприємності й поглибити конфлікт зі своїми кривдниками.
  • Залучіть дитину до позашкільних занять. Тоді в неї буде більш широке коло спілкування й більше друзів.

 

Якщо кривдником є ваша дитина

Кожному з батьків складно повірити в те, що їхня дитина ображає інших, але іноді це трапляється. Але якщо вона знущається над іншими зараз, це ще не означає, що вона буде так робити в майбутньому. Батьки можуть допомогти дитині змінитись і почати добре спілкуватися зі своїми однокласниками.

Ваша дитина може бути кривдником, якщо вона:

  • Не співчуває іншим.
  • Цінує агресивність.
  • Любить командувати.
  • Проявляє нахабство переможця, який не любить програвати.
  • Часто свариться із братами й сестрами.
  • Імпульсивна.

Що ви можете зробити, щоб допомогти дитині:

  • Поставтеся до цього серйозно. Не сприймайте булінг як щось тимчасове.
  • Якщо вас не хвилює, як це позначиться на вашій дитині, пригадайте про те, що страждає хтось інший.
  • Порозмовляйте з дитиною, дізнайтеся, чому вона ображає інших. Дуже часто діти так поводяться, коли відчувають смуток, злість, самотність або невпевненість. Іноді причиною такої поведінки стають якісь змінивдома, у сім’ї.
  • Навчіть дитину співчуватиіншим, поясніть їй, як почувається той, кого ображають.
  • Спитайте в учителя або шкільного психолога, чи є у вашої дитини якісь проблеми у школі. Може, вона відстає з якогось предмету або їй складно завести друзів. Спитайте в них, як ви можете допомогти дитині вирішити цю проблему.
  • Спитайте себе, чи не ображають вашу дитину вдома. Дуже часто діти, які знущаються над іншими, самі стали жертвою знущання батьків або членів сім’ї.

 

         Булінг (шкільне цькування) – це навмисне знущання фізичним, вербальним або психологічним способом. Воно може варіювати від ударів, поштовхів, лайки, погроз і насмішок до вимагання грошей і цінного майна. Деякі діти знущаються, уникаючи, ігноруючи інших і поширюючи про них неправдиві чутки. Інші використовують електронну пошту,  чати,  миттєві повідомлення,     соціальні мережі й текстові повідомлення, щоб насміхатись над іншими або кривдити їхні почуття.

Ось кілька стратегій  які можуть допомогти  покращити ситуацію і своє самопочуття, зумовлене тим, що відбувається:

  • Уникай бешкетника й перебувай у товаристві друзів.Не заходь у туалет, якщо задирака знаходиться там, не ходи в роздягалку, коли немає нікого поруч. Постійно перебувай у товаристві приятеля, щоб не залишатись наодинці з недругом. Перебувай в оточенні приятелів у транспорті (у шкільному автобусі), у коридорах або на перерві – скрізь, де можна зустріти бешкетника. Запропонуй те ж саме своєму другу.
  • Стримуй гнів.Розхвилюватись у зв’язку зі знущанням природно, але саме цього й домагаються бешкетники. Це змушує їх відчувати себе сильнішими. Намагайся не реагувати плачем, не червоній і не переймайся. Це вимагає великої кількості тренувань, але це корисна навичка дати відсіч бешкетнику. Іноді корисно практикувати стратегію приведення себе в повну рівновагу, наприклад, рахувати до десяти, записувати свої гнівні слова на аркуші паперу, робити глибокий вдих або просто йти. Іноді треба навчати дітей робити непроникний вираз обличчя, поки вони не позбудуться небезпеки (посмішка або сміх можуть провокувати розбишаку).
  • Дій хоробро, йди та ігноруй бешкетника.Твердо й чітко скажи йому, щоб він припинив, а потім розвернись й піди. Намагайся ігнорувати образливі зауваження, наприклад, демонструй байдужість чи вдавай, що ти захоплений бесідою по мобільному телефону. Ігноруючи задираку, ти показуєш, що він тобі байдужий. Зрештою, він, імовірно, утомиться діставати тебе.
  • Розкажи дорослим про знущання.Учителі, директор школи, батьки можуть допомогти припинити знущання.
  • Розповідай про це.Поговори з кимось, кому ти довіряєш, наприклад, із завучем, учителем, психологом, братом, сестрою або другом. Вони можуть запропонувати деякі корисні поради, і навіть якщо вони не можуть виправити ситуацію, це допоможе тобі відчути себе менш самотнім.
  • Усунь провокаційні фактори. Якщо розбишака намагається відібрати твій музичний плеєр, не бери його до школи

Що можуть зробити вчителі?

Для успішної боротьби з насильством у школі:

Всі члени шкільної спільноти повинні прийти до єдиної думки, що насильство,          цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, і нетерпимість в школі є неприйнятними.

Кожен повинен знати про те, в яких формах може проявлятися насильство і цькування і як від нього страждають люди.

Спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки в класі, а потім загальношкільні правила. Правила повинні бути складені в позитивному ключі «як треба», а не як «не треба» поводитись. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими.

Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.

Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є неприпустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою при повторних випадках агресії.

При аналізі ситуації необхідно розібратися в тому, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого і обов’язково поговорити з кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося.

В залежності від тяжкості вчинку, можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх.

Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і за необхідності покликати на допомогу дорослих.

Необхідно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми повинні забезпечувати учням підтримку і конфіденційність, бути тактовними.

Для успішного попередження та протидії насильству необхідно проводити заняття з навчання навичкам ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

 

Спілкування з майже дорослими дітьми

  1. Розмовляти
    Як би дивно це не звучало, але для контакту з дітьми необхідно спілкуватися. На найрізноманітніші теми, і чим більше таких тем ви знайдете — тим краще. Дехто скаже: «Різниця у віці, в нас різні інтереси, тому немає про що говорити…» Це неправда! Батьки — найрідніші люди, і завжди знайдуться теми, які хочеться обговорити, проте не завжди вистачить сміливості чи часу.
  2. Цікавитися
    Перепрошую за тавтологію, але поцікавтеся, що цікавить вашу дитину, чим вона займається, захоплюється, про що мріє, чим живе. Поцікавтеся щиро — і прийміть всі відповіді свого чада. Навіть якщо ви впевнені, що деякі деталі мали б виглядати по-іншому, — залиште їх без коментарів, адже вони створені вашою дитиною, і єдине, чого вона чекає від вас, — це схвалення та підтримки. Звичайно, інколи хочеться, щоб усе було ідеально, проте для цього слід використовувати рекомендації, але в жодному разі не критику.
  3. Чути
    Слухати і чути, як-то кажуть, — дві великі різниці. Вміння «чути» передбачає не лише слухання, а й переробку отриманої інформації, її запам’ятовування й реагування на неї.
  4. Довіряти
    У такому віці їм уже під силу (зрештою, й пора) не лише розпоряджатися коштами, а й самостійно виконувати чимало побутових, навчальних та інших обов’язків, відповідно, вони не потребують, а інколи й протестують проти контролю збоку. Так, корисний вислів: «Довіряй, але перевіряй». Проте зверніть увагу, перше слово в цьому висловлюванні— «довіряй».

5. Приділяти час
Спільне проведення часу — це одна з п’яти універсальних мов любові, разом з: висловленням любові, подарунками, мовою тіла і діяльністю (заради стосунків чи іншої людини). Якісне проведення часу разом — це як зустріч із друзями: цікаво, корисно і потім багато приємних спогадів. Подружіться зі своїми дітьми — і ви знайдете не лише хороших друзів, підтримку та любов, а й море задоволення.

Як зрозуміти, що вашу дитину залякують у школі

Залякування – це агресивна поведінка дітей, яка розцінюється як умисна і являє собою дисбаланс влади або сили. Як правило, залякування неодноразово повторюється протягом певного періоду. Залякування може мати різні форми, такі як штовхання та/або удари (фізичне залякування); передражнювання або обзивання (словесне залякування); залякування за допомогою жестів або соціального відчуження (невербальне залякування або емоційне залякування); надсилання образливих повідомлень телефоном або електронною поштою (кіберзалякування).

Більшість дітей, особливо хлопчики і діти старшого віку, скоріше за все не стануть розповідати батькам або дорослим про те, що у школі їх хтось залякує, тому дуже важливо проявити пильність за наявності можливих ознак залякування. Далі представлено кілька порад, що дозволяють розпізнати їх і припинити.

Попереджувальні ознаки

Можливі ознаки того, що вашу дитину залякують, такі:

  • дитина приходить додому з порваними, пошкодженими або відсутніми шматками одягу, підручників чи інших речей;
  • має нез’ясовні порізи, удари й подряпини;
  • має дуже обмежене коло друзів, з якими проводить час;
  • боїться ходити у школу пішки або їздити на шкільному автобусі та брати участь у різних заходах з однолітками;
  • обирає довгий «нелогічний» маршрут, ідучи в/зі школи;
  • утратила інтерес до шкільної роботи або без всяких причин раптом виконує її погано;
  • коли приходить додому, виглядає сумною, пригніченою, зі сльозами на очах;
  • часто скаржиться на головні болі, болі у шлунку або інші тілесні недуги;
  • погано спить або бачить тривожні, кошмарні сни;
  • проявляє тривогу й занепокоєння, а також страждає від низької самооцінки;
  • утратила апетит.

Що робити, якщо ви підозрюєте, що вашу дитину залякують?

Якщо ваша дитина проявляє будь-яку з перерахованих вище ознак, це не обов’язково свідчить про те, що її залякують, але це можливість, яку слід використовувати, щоб у всьому розібратись.

Що ви повинні зробити? Щоб зібрати потрібну інформацію, поговоріть зі своєю дитиною і персоналом школи.

Розкажіть своїй дитині, що ви стурбовані й дуже хотіли б допомогти. Ось деякі запитання, які сприяють розвитку діалогу.

Прямі запитання: «Я турбуюся про тебе. Чи є якісь діти у школі, які, можливо, чіпляються до тебе чи кривдять тебе?», «Чи є якісь діти в школі, які дражнять тебе, хоч і не дуже сильно?», «Чи є якісь діти у школі, які навмисне пропускають або не пропускають тебе в коридорі, залишають у класі або виганяють з нього?».

Більш тонкі запитання: «Чи є в тебе особливо вірні друзі? Хто вони? Як ви з ними проводите час?», «З ким ти сидиш під час обідньої перерви й у шкільному автобусі?», «Чи є у школі якісь діти, які тобі дуже не подобаються? За що ти їх не любиш? Вони коли-небудь відбирали в тебе якісь речі?».

Щоби поговорити з учителем вашої дитини, зателефонуйте йому або призначте зустріч. Під час спілкування з вами йому буде легше зрозуміти суть відносин вашої дитини з іншими однолітками у школі. Розділіть з учителем своє занепокоєння про вашого сина чи дочку і поставте йому такі запитання: «Як моя дитина спілкується з іншими учнями у класі?», «З ким він/вона проводить вільний час?», «Чи помітили ви чи, можливо, припускаєте, що мою дитину залякують інші учні?».

Перерахуйте приклади того, як дитину можна залякати, щоби бути впевненим, що вчитель не зосередився тільки на якомусь одному виді залякування (наприклад, тільки на такому, як фізичне залякування).

Попросіть учителя, щоб він переговорив з іншими дорослими, які контактують з вашою дитиною у школі (з учителями музики та фізкультури або водієм автобуса), щоб дізнатися, чи бачили вони учнів, які залякують вашу дитину.

Якщо ви не хочете розмовляти з учителем або не задоволені розмовою з ним, домовтеся про зустріч з методистом чи представником адміністрації школи і вже з ними детально обговоріть усі проблеми.

Якщо ви отримали інформацію від своєї дитини або персоналу школи, яка дає вам підстави вважати, що сина чи дочку дійсно залякують, негайно зробіть висновки. Залякування може мати для дитини серйозні наслідки.

Якщо ж після розмови з вашою дитиною і персоналом школи ви зняли всі підозри в тому, що її хтось залякував, проявіть пильність до інших можливих проблем, бо деякі попереджуючі ознаки, описані вище (наприклад, депресивний настрій, соціальна ізоляція та втрата інтересу до школи) можуть бути ознаками інших серйозних проблем. Буде краще, якщо ви поділитеся своїми сумнівами із психологом школи.

Як аналізувати дитячий малюнок сім`ї

Ваша дитина може допомогти не тільки знайти, але й знешкодити больові точки сімейних відносин за допомогою звичайного малюнка.

Про це пише видання vospitaj.com.

Попросіть дитину намалювати сім`ю. Поки вона буде малювати, не втручайтеся у сам процес, але стежте за черговістю появи домочадців на папері. Коли малюнок буде готовий, поцікався у малюка, як звуть всіх персонажів його картини і приступай до аналізу.

За черговістю

Послідовність появи членів сім`ї вказує на ставлення до них юного художника. Зазвичай першим діти малюють найулюбленішого або самого значного члена сім`ї. Якщо він забув намалювати когось – це означає, що з цією людиною у дитини натягнуті стосунки. Себе дитина часто зображує в самому центрі – значить вона упевнений в тому, що батьки люблять її. І навпаки, вона відчуває себе покинутою і самотньою, якщо не намалювала себе зовсім.

За складом

Якщо на малюнку у вигляді групової фотографії відсутній один з членів сім`ї, запитайте у дитини, чому вона його забула. Такий неповний портрет – серйозний привід задуматися.

За розміром

Чим більшим авторитетом у дитини користується зображувана людина, тим вище і більше буде її постать. Відсторонені діти малюють себе маленькими, а розпещені можуть не вмістити своє гігантське зображення.

По відстані

Коли в будинку мир і спокій, всі персонажі зображені майже впритул один до одного. Чим ближче малюк малює себе до когось з батьків, тим сильніше його прихильність до цієї людини. Будь-який предмет, намальований між людьми, символізує бар`єр у відносинах між цими членами сім`ї.

За кольором

Все, що подобається дитині, вона розфарбує теплими тонами. Особливу прихильність висловить соковитим, яскравим кольором. Якщо чийсь одяг малюк розфарбував синьоюфарбою, значить, поруч з цією людиною йому комфортно. Якщо зеленим – значить цю людину дитина поважає і вона багато значить для неї. Жовтий означатиме імпульсивність і керівництво до дії, червоний – агресію, чорний колір сигналізує про емоційну неприйнятті когось із родичів.

По частинах тіла

Ретельно промальовані риси обличчя означають любов і значимість батька для дитини. Якщо автор малюнка виділив своє обличчя – це ознака самомилування або підвищеної уваги до своєї зовнішності, але до 4 років такий малюнок можна вважати нормою.

Якщо маленький художник зобразив рот когось із батьків занадто великим, то можливо ця людина робить дитині багато зауважень.

Якщо рота немає або він дуже малий – персонаж у житті приховує свої почуття. Намальовані зуби кажуть про агресію.

Персонажі з великими очима відчувають страх, а з маленькими – щось приховують.

Довгі руки, як і повна їх відсутність, означають, що ця людина дуже владна і психологічно тисне на дитину. Короткі руки видають внутрішню слабкість. А якщо дитина намалювала себе з піднятими вгору руками, вона бажає самоствердитися в сім`ї, їй не вистачає уваги.

Ваша дитина може допомогти не тільки знайти, але й знешкодити больові точки сімейних відносин.

Якщо ви заплуталися в тлумаченні шедевра своєї дитини, то просто переверніть аркуш паперу і пройдіть з ним тест на тему «Сім`я, яку я хочу». Попросіть малюка намалювати сім`ю його мрії, і ви побачите, чого не вистачає кожному з вас, щоб бути щасливим і дарувати любов близьким.

Якщо:
• Дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти;• Дитину висміюють, вона стає замкнутою;• Дитину хвалять, вона вчиться бути шляхетною;• Дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе;• Дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини;• Дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших;• Дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою;• Дитина росте в безпеці, вона вчиться вірити в людей;• Дитина росте у ворожнечі, вона вчиться бути агресивною;• Дитина росте в розумінні і дружелюбності, вона вчиться знаходити любов у цьому світі.
Як допомогти своїй дитині налагодити взаємини в класі
Період адаптації зазвичай займає від 3-4 тижнів до 2-3 місяців.Від батьків потрібна допомога і підтримка при освоєнні нового укладу життя. Важливо бути особливо уважним до дитини і бути готовими співпрацювати з педагогами.Що відбувається в період адаптації?1. Значно підвищується навантаження на організм, особливо так зване статичне навантаження. Потреба в руховій активності залишається колишньою, а шкільні умови вимагають багато часу перебувати в сидячому, нерухомому положенні.

2. Від першокласника потрібно значно підвищити рівень уваги та розумової напруги. Мимовільне запам’ятовування в грі поступається місцем цілеспрямованому навчанню за рахунок зусиль волі.

3. Дитина потрапляє в новий для себе життєвий світ. Йому доводиться освоювати безліч правил поведінки освітньої установи, які значно відрізняються від прийнятих в родині. Особливо це складно дітям, які не відвідували дитячий сад.

4. Першокласник виявляється в новому колективі однолітків і серед незнайомих дорослих, з кожним з яких йому необхідно вибудувати відносини, знайти своє місце в групі.

Що робити батькам?

1. Серйозно поставтеся до планування режиму дня першокласника. Перш за все, він повинен бути стабільним. Важливо також простежити, щоб у дитини було достатньо рухової активності і можливості відпочити (в тому числі часу на сон не менше 11 годин). Група продовженого дня – добрий варіант для першокласника, по можливості друга половина дня повинна бути присвячена прогулянкам на свіжому повітрі, занятям спортом, спокійному відпочинку та іграм.

3. Не робіть для дитини перехід занадто різким. Дитина не може відразу перетворитися з малюка в старанного школяра. Ще весь перший рік навчання гра залишається для дитини найпотужнішим інструментом пізнання, багато знань першокласник набагато краще засвоїть саме в ігровій формі. Не забороняється і брати з собою в школу улюблену іграшку, щоб пограти на перервах.

4. Заохочуйте першокласника за будь-які успіхи в навчанні та інших сторонах шкільного життя. Учіть дитину адекватно оцінювати себе, порівнюючи свої минулі і нинішні результати. Підкреслюйте сильні сторони вашої дитини. Хваліть за конкретні досягнення, а не в цілому.

5. Активно беріть участь самі в шкільному житті. Дуже важливо розібратися в тому, як проходить шкільний день вашого першокласника, цікавитися його “новим життям”. Налагоджуйте взаємодію з учителем, тільки спільними зусиллями можливо допомогти дитині швидко освоїтися в новій ролі.

6. Допоможіть дитині розібратися зі шкільними правилами. Розкажіть, навіщо потрібне кожне з них, чому так важливо їх дотримуватися. Шкільні дзвінки, правило “піднятої руки”, звернення до педагога, правила поведінки в їдальні та багато іншого – все це ново для вашої дитини і може викликати чималий стрес.

7. Цікавлячись, як пройшов день, задавайте питання не “Що було цікавого?”, “Що тебе здивувало?”, “Що було складно?” І т.д. Важливо, щоб дитина ділився з вами своїми відкриттями, успіхами, труднощами і сумнівами, а не формальними оцінками своєї поведінки.

8. Допомагайте дитині налагодити спілкування з однокласниками. Обговорюйте складні ситуації спілкування, конфлікти, підказуйте дитині способи подружитися з іншими дітьми, діліться власним дитячим досвідом. Намагайтеся не пропускати спільних класних заходів.

9.Без серйозних причин не занижуйте авторитет вчителя в очах дитини. Пам’ятайте, що любов і повага до вчителя – один з найважливіших механізмів, які змушують добре вчитися першокласника.

10. Попрацюйте над власними почуттями та сподіваннями. Іноді батьки самі “заражають” дитину своїми тривогами щодо школи, формують напругу власними очікуваннями від дитини, причому як негативними, так і позитивними.
Фізичні покарання — не вихід!
У психологічній практиці, аналізуючи випадки дитячої «проблемності», «агресивності», «впертості», важко пригадати хоча б одну родину, яка, вирішуючи проблеми виховання, не застосовувала б фізичних покарань. Тут не йдеться про жорстоке поводження та фізичні тортури, але горезвісний куток та плескач по сідницях — явища, до­статньо широко поширені. Мами, тата, бабусі, дідусі використовують їх як дисциплінуючі методи, засоби примушення дитини робити те, що «належить». Наслідуючи дорослих, діти також звертаються до насилля як до способу досягнення власної мета. Та тільки тепер їх застосовують до молодших та слабших і, якщо дівчинка або хлопчик впевнюються в дієвості таких прийомів, то починають використовувати їх дедалі частіше.     Дорослим необхідно пам’ятати, що найбільшою повагою користуються ті батьки, стосунки з якими діти оцінюють як дружні, рівноправні. Виховання, яке базується на покаранні, не може вважатися справедливим. Щоб встановити порядок та підгримувати доцільну дисципліну, зовсім не обов’язково карати, адже е шви ефективні метода впливу. Слід пам’ятати, що фізичні методи покарання принижують дитину, травмують її психіку, негативно впливають на самооцінку та провокують бажання помститися. Страх, біль, які пригнічують дитину емоційно, заважають зрозуміти власну по­ведінку та зробити правильні висновки на майбутнє. Дитина стає лякливою, захищає себе, намагаючись уникнути покарання, починає брехати.
Як правильно похвалити дитину
Чи часто ви хвалите своїх дітей?
Психологи радять, щоб чадо виросло розумним, здоровим і успішним, співати йому дифірамби треба щодня. І навіть якщо не знаєте за що, придумайте. Головне не перестаратися і навчитися вимовляти потрібні слова в потрібний момент. Передусім, похвала має бути щиріша. Іноді здається ну за що хвалити? Ну, помив син за собою чашку, ну, заправила дочка ліжко – що в цьому особливого? Проте не потрібно забувати, що усі ці елементарні з точки зору дорослого речі дитині простими не здаються. Для нього величезну працю читати по складах, вирішувати задачки, прибирати свої іграшки і так далі. Нехай це виходить у нього кострубато, але він все одно заслуговує вашого схвалення. Інакше потяг до знань випарується назавжди.
Якщо вирішите разом з дитиною зробити уроки, приступайте до цього зайняття тільки в хорошому настрої. Рівний, спокійний настрій – запорука вашої об’єктивності. І вам простіше буде розгледіти серед ряду жахливих карлючок ту саму ровненькую букву і не вилаяти своє чадо за карлючки, а звернути увагу і похвалити його саме за цю букву, що вдалася. Результат не змусить довго чекати – наступного разу рівних букв буде значно більше. У похвалі головне розрахувати правильну дозу. Якщо вихваляти дитину із приводу і без, похвала швидко знецінитися і перестане сприйматися як заохочення. Якщо малюк в чомусь талановитий, хвалити його треба обережно. Інакше перехвалений геній може зазнатися і потім йому буде дуже важко спуститися з небес на землю. Тому разом зі схваленням говорите дитині, що талант – це добре, але від нього залежить далеко не все, і треба ще багато чому вчитися. Інша крайність – недохваленность. Якщо абсолютно не хвалити дитину він виросте несмілим і невпевненим в собі. Для дитини заохочення батьків – це мірило їх любові. Тому сором’язлива, нерішуча, але талановита дитина потребує більшої порції словесного схвалення, чим малюк середніх здібностей, але упевнений в собі. Батьки часто думають: вчиться нормально, проблем не виникає, поводиться пристойно, значить, справляється і відповідає нормі. Навіщо лізти до нього з телячими ніжностями? А діти сприймають подібну політику батьків як покарання : не хвалять, означає мало постарався, недостатньо хороший. В результаті діти з шкіри геть лізуть, щоб отримати схвалення. І моральний комфорт відчувають лише в тих випадках, коли батьки нарешті висловлюють своє схвалення. Небезпека в тому, що в дорослому житті недохваленные діти домагатимуться схвалення з боку оточення усіма можливими способами. Якщо ж похвали не послідує, вони поставлять на собі клеймо: «Мене ніхто не любить».  Намагайтеся при похвалі не прибігати до порівняння дитини з іншими.
     Дотримуйтеся правила – кожному віку своя похвала.
    Ви ж не заявлятимете однорічному карапузові: «Я отримав величезну естетичну насолоду від твоєї картини»! чи сюсюкати «Розумник»!, «Зайченя моє»! з підлітком, це не сприйматиметься як похвала. Тому намагайтеся підбирати для схвалення слова, відповідні за віком. Для того, щоб правильно говорити з підлітком, вслухайтеся в слова, які він вживає. Нехай вони вас іноді короблять, але це той, мова, яку він розуміє не лише головою, але і серцем. Тому замість чергового «Молодець»! іноді краще видати «Супер»!, «Здорово»! А малюкам цілком підійдуть фрази, типу «Ти у мене найрозумніший, мій солодший»!. А взагалі похвала приємна усім і дітям, і дорослим. Так що хвалите один одного почастіше і результати неодмінно будуть.
Що у наших дітей може викликати агресивні почуття і дії
1. Накази, команди «Зараз же перестань», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко!», «Щоб я більше цього не чув!», «Замовкни!» У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають почуття залишеності. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками. У відповідь діти звичайно опираються, «бурчать», ображаються, виявляють упертість.2. Попередження, застереження, погрози «Якщо ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, я візьму пасок», «Не прийдеш вчасно, тримайся…»
Погрози та попередження погані тим, що за постійного повторення діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом і до жорстких: вередливого малюка залишають самого на вулиці, двері зачиняють на ключ і останній крок – починають застосовувати фізичні покарання.3. Мораль, повчання, проповіді «Ти зобов’язаний поводитися так, як належить», «Кожна людина повинна працювати», «Ти повинен поважати дорослих».Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це «всоте». Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше все разом. Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку виховують не стільки слова, стільки атмосфера в сім’ї через наслідування поведінки дорослих, особливо батьків.4. Постійні поради, намагання все вирішити за дитину «А ти візьми і скажи…», «По-моєму треба…», «Я б на твоєму місці…».
Діти не схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверто повстають: «Без тебе знаю», «Тобі легко казати», «Ти так вважаєш, а я по-іншому». Кожній дитині властиве право бути незалежною, приймати самостійні рішення. Щоразу коли ми щось радимо дитині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші за неї, наперед все знаємо.
Така зверхня позиція дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти докладніше про свою проблему.
Невідомо, чи захоче дитина ще раз розповісти вам про щось важливе.
Як часто діти самі приходять до того, що ми їм перед цим їм радили! Але важливо, щоб вони самі прийняли рішення – це їхній шлях до самостійності.5. Докази, нотації, лекції «Слід би знати, що перед їжею треба мити руки», «Усе через тебе!», «Даремно я на тебе покладалася», «Завжди ти…». Це викликає в дітей або активний захист, або пригніченість, розчарованість у собі та своїх стосунках із батьками. В такому разі в дитини формується низька самооцінка: вона починає думати, що й справді погана, безвільна, ненадійна. А низька самооцінка породжує нові проблеми.
Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні, а й позитивні сторони вашої дитини. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумайте, а чи добре самим нам жилося в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини? Чи не чекали б ми від неї добрих слів, не сумували б за ними?6. Обзивання, висміювання «Плакса-вакса», «Не будь лапшою», «Ну, просто бовдур!», «Який же ти ледащо!» Усе це найкращий спосіб відштовхнути дитину й допомогти їй розчаруватися в собі. Звичайно, діти в таких випадках ображаються й захищаються: «А сама яка?», «Ну й буду таким!».7. Випитування, розслідування, здогадування «Ні, ти все-таки скажи», «Що ж усе-таки трапилося?Я все одно дізнаюся», «Чому ти знову отримав двійку?», «Ну чому ти мовчиш? І справді хто з нас любить коли його виводять на чисту воду? За цим може наступити захисна реакція, бажання уникнути контакту. Утриматися в розмові від запитань дуже важко і все ж краще змінити питальні речення та стверджувальні. Часом різниця між питанням та стверджувальною фразою може здаватися майже не помітною. А для дитини, що переживає, ця різниця велика: запитання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння й підтримка.8.Співчуття на словах, умовляння . Звичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснувши її до себе. А у фразах на зразок «заспокойся», «не звертай уваги», «перемелеться, мука буде» вона може почути байдужість до її турбот, відкидання або применшення її страждань.9. ігнорування: «Відчепися», «Не до тебе», «Завжди ти зі своїми скаргами». Як ми можемо допомогти дитині. Поведінка – це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми. Якщо дитина поводиться агресивно, це означає, що спалахнуло червоне світло й так само, як на переході вулиці, вам слід стати й подумати: що таке переживає дитина, що змушує її діяти агресивно? Спробуйте зрозуміти свою дитині та її почуття. Це не означає, що ви маєте виправдовувати її вчинки. Адже, коли ми розуміємо поведінку нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, отже, маємо більше шансів на те, що обрана нами стратегія спрацює.
 Батькам слід пам’ятати:
1.Найкращий спосіб уникати агресивності підлітка – виявляти до нього більше уваги і ласки, яких він так потребує.
2. Батьки мають стежити за своєю поведінкою у сім’ї.
3.Найкращий спосіб виховання – єдність дій та власний приклад.
4.Не можна використовувати фізичних покарань.
5.Допомагайте підлітку знаходити друзів. Заохочуйте розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме: підприємливості, активності, ініціативності.
6.Перешкоджайте негативним проявам агресивності, зокрема ворожості, скутості.
7.Пояснюйте наслідки агресивної поведінки.
8. Враховуйте у вихованні і навчанні особистісні риси підлітка.
9. Давайте підлітку задовольнити потребу у самовираженні і самоствердженні.
10. Обмежуйте перегляд відеофільмів зі сценами насильства. Це стосується і комп’ютерних ігор.
11. Заохочуйте підлітка до навчання, до участі у культурних заходах, спортивних секціях.

Батькам на замітку.

                                    Виховання без покарань

Покарання  породжує  страх,  ви  можете  так  налякати  дитину,  що  в  результаті  вона  відразу ж  перестане  поводитися  погано.  Але  це  лише  видимість  того,  що  покарання  принесло   бажаний  ефект.

Уважно  спостерігаючи  за  поведінкою  дитини  після  покарання,  ви  помітите,  що  вона  намагатиметься  знайти  способи,  щоб  звести  рахунок  зі  своїми  кривдниками.   Дитина  може  дражнити  молодших  братів,  сестер,  або  домашніх  тварин,  отримувати  погані  оцінки  в  школі,  псувати  свої  або  ваші  речі,  тікати  з  дому  й  забувати  про  свої  домашні  обов’язки.  Цей  перелік  негативних  реакцій  на  покарання  можна  продовжувати   ще  довго.

Караючи,  ви  підмінюєте  внутрішній  контроль  дитини  за  своєю  поведінкою необхідністю  контролю  з  боку  інших  людей.  Дитина  стає  залежною  від  дорослого,  ладна  присутність  якого  може  викликати  страх.

Покарання  не  робить  ніякого  впливу  на   розвиток  навички  відповідати  за  свої  вчинки.  Навпаки,  караючи  ви  встановлюєте  такі   норми  поведінки,  за  яких  винні  діти  намагаються  вийти  сухими  з  води.  А  це  в  жодному  разі  не  сприяє  вдосконалюванню  їхніх  власних  моральних  принципів.

Коли  ви  караєте  дитина  стає  або  надто  поступливою,  або  занадто  впертою,  а  найчастіше   й   схильною  до  помсти.  Вона  зосереджується  на  тому,  щоб  звести  рахунки  з  тим,  хто   її  покарав,  і  не  думає  про  наслідки  своєї  поганої  поведінки,  про  те,  який  урок  необхідно  винести  для  себе.

Прямою  протилежністю  поведінки,  контрольованої  впливовою  особою,  є  самоконтроль,  заснований  на  ціннісних  орієнтаціях  самого  малюка.  Дитина  вчиться  відповідати  за  свої  вчинки  сама  і  поводитися  так,  як  вважає  за  необхідне.

Покарання  також  несе  в  собі  й  інші  побічні   ефекти.  Це  заниження  почуття  власної  гідності  або  поводження  продиктоване  почуттям  страху;  це   змішане  почуття  образи;  нанесеною  вам  людиною,  на  любов  якої  ви  розраховували;  це  зміцнення  віри  в  те,  що  діяти  з  позиції  сили  – єдиний  спосіб  домогтися  того,  чого  хочеш. Крім  того  покарання робить  дитину  недовірливою  і  спонукає  приховати  свої  помилки.

Чому  ви  вирішили  покарати  свого  малюка?  Задумайтеся,  чи   робите  ви  це  зі  злості,  від  образи,  бажаючи  помститися, або почуваючи свою безпорадність?  Потім зупиніться, заспокойтесь і  спробуйте  переосмислити  вашу  реакцію.  Запитайте  себе:  «Так  чого  ж  насправді  я  хочу  навчити  свою  дитину  просто  зараз?».

 

Анкета “Ваш стиль батьківського виховання”

Дайте відповіді стосовно того, як ви виховуєте свою дитину

№ з/п Оцініть кожне твердження за шкалою балів:

1 = абсолютно не згоден, 2 = не згоден,

3 = не можу вирішити, 4 = згоден, 5 = повністю погоджуюсь

 Оцінка
1 Я вважаю, що за дітьми треба доглядати, а не слухати їх 1   2   3   4   5
2 Я заспокоюю свою дитину, коли вона засмучена. 1   2   3   4   5
3 Я караю дитину фізично за її провини. 1   2   3   4   5
4 Я рідко виправляю дитину, даючи їй можливість навчатися на помилках. 1   2   3   4   5
5 Я роблю все можливе, щоб моя дитина досягла успіху. 1   2   3   4   5
6 Моя дитина може про все розповісти мені, не боячись покарання. 1   2   3   4   5
7 Я вчу дитину поважати батьків та інших людей. 1   2   3   4   5
8 Я не звертаю увагу на неслухняність своєї дитини, якщо вона не переходить межі. 1   2   3   4   5
9 Я вчу дитину як правильно поводитися майже у всіх ситуаціях. 1   2   3   4   5
10 Я вибачаюся перед дорослими, яких скривдила моя дитина. 1   2   3   4   5
11 Миттєва покірність дитини є дуже важливою для мене. 1   2   3   4   5
12 Я завжди виявляю любов до своєї дитини. 1   2   3   4   5
13 Я завжди перевіряю, чи зробила моя дитина домашні завдання. 1   2   3   4   5
14 Я ніколи не цікавлюся, з ким дружить моя дитина. 1   2   3   4   5
15 Я підтримую лише успіхи своєї дитини. 1   2   3   4   5
16 Я дозволяю дитині висловлювати емоції, навіть коли це мене бентежить. 1   2   3   4   5
17 Я вчу дитину цінувати самоконтроль. 1   2   3   4   5
18 Я сприймаю гнів дитини і дозволяю його висловлювати без страху. 1   2   3   4   5
19 Я вчу дитину цінностям і традиціям нашої культури. 1   2   3   4   5
20 Я з задоволенням надам дитині можливість вибору кар’єри і стилю життя. 1   2   3   4   5

 

Підрахунок результатів анкетування”Як ви виховуєте свою дитину?”

Загальна кількість балів непарних тверджень
Загальна кількість балів парних тверджень

 

1.На нижній горизонтальній лінії вищенаведеного графіку (вісь X) поставте позначку “СВ” відповідно до кількості балів ваших непарних відповідей.

2.На лівій вертикальній лінії графіку (вісь Y) поставте позначку “СВ” відповідно до кількості ваших парних відповідей.

3.Зараз проведіть тоненьку лінію вгору від вашої першої   позначки «СВ» і вліво від вашої другої позначки “СВ” .

Місце, де вони перетинаються (у певному квадраті),
вказує на ваш стиль батьківського виховання.

Батьківське виховання є найпершим і найвпливовішим у житті дитини. Характеристику стилів батьківського виховання визначають за двома аспектами: контроль і підтримка. Контроль – це аспект батьківства, в якому батьки намагаються сформувати поведінку своєї дитини. Підтримка – це усвідомлення потреб дітей та відповідь на них зі сторони батьків. Комбінація цих двох аспектів зумовлює чотири стилі батьківського виховання.

Скеровуючий стиль

Це – найкращий стиль виховання, оскільки рівень контролю і підтримки є однаково високим. Батьки встановлюють прийнятні межі у взаємостосунках з дітьми та наполегливо їх дотримуються. Належний прояв любові, двостороннє спілкування, моделювання сприйнятливих цінностей і поведінки також визначають цей стиль. Добре сформована воля і сильний характер – це те, що прагнуть бачити батьки в своїх дітях. Даний стиль характеризують наступні два слова: “люблячий” і “постійний”. Діти з таких сімей мають високу успішність у школі, тому що почуваються впевнено у батьківській любові і тих межах, які їм встановили батьки. Ці діти вміють контролювати себе та долати перешкоди. Вони знають, як поважати інших людей.

Владний стиль

Батьки з владним стилем виховання виявляють високий рівень контролю і низький рівень підтримки. Вони встановлюють жорсткі, часто необґрунтовані стандарти, які вони не бажають пристосовувати до потреб та здібностей дитини. Вони вимагають бездоганного виконання і повної покори, не демонструють любові й змушують дітей відчувати себе винними, сором’язливими, якщо вони зробили щось не так. Така поведінка батьків не сприяє двосторонньому спілкуванню. У цьому стилі переважає контроль, він руйнує як волю, так і характер дитини.

Діти з таких сімей мають найнижчий рівень самоповаги, хоча у них досить непогані успіхи в школі. Зазвичай, вони добре поводяться у підлітковому віці, але мають слабкі соціальні та комунікативні навички. Такі діти більш схильні до депресії, ніж інші. Вони не готові до самостійності, у них не розвинені навички самоконтролю і вміння приймати рішення. Ці діти схильні до хибного вибору у життєвих ситуаціях, оскільки батьки не пояснювали причини, а лише встановлювали правила.

Поблажливий стиль

Поблажливий стиль батьківства – це пряма протилежність владному стилю. Батьки всіляко підтримують своїх дітей, але майже не здійснюють контроль. Як наслідок, вони мають теплі стосунки з дітьми, але не скеровують їхній вибір цінностей або поведінки. Цей стиль є “теплим” і “вседозволяючим”. Діти таких батьків мають нестійку волю. Вони часто почуваються незахищеними, незважаючи на любов, яку отримують, адже  вони не мають меж, за якими б почувалися у безпеці. Вони завжди намагаються знайти межі і стикаються з проблемами, пов’язаними з відповідальністю й пристосуванням до встановлених правил. Замість того, щоб дотримуватися цих стандартів, часто намагаються їх обійти. Саме тому, таким дітям притаманні проблеми з поведінкою та успішністю в школі.

Уникаючий стиль

Цьому стилю не притаманні ні контроль, ні підтримка. Батьки, що виховують дитину у такому стилі не беруть участі у житті своїх дітей: іноді через фізичну відсутність (зайнятість на роботі), але найчастіше через егоїстичну байдужість. Такі батьки ігнорують своїх дітей заради своїх бажань. Досить часто вони висловлюють невдоволення дітьми, якщо ті намагаються втрутитись в їхнє життя. Діти з таких сімей мають слабку волю, оскільки не отримали належної підтримки та скерування. Цей стиль характеризується словами “віддалений” і “відсутній”.

Дітям, яких виховували в уникаючому стилі батьківства, як правило, бракує самоповаги, оскільки їх не цінували вдома. Їм притаманна низька мотивація, вони майже не довіряють іншим. Також, їм бракує самоконтролю та впевненості. Як наслідок, такі діти мають проблеми з поведінкою та успішністю в школі.

ЩО ТРЕБА ЗНАТИ БАТЬКАМ ПРО ПРОФІЛАКТИКУ СУЇЦИДУ СЕРЕД ДІТЕЙ (МАТЕРІАЛИ ДО БАТЬКІВСЬКИХ ЗБОРІВ).

Суїцидальні акти ймовірні, практично, у будь-якому віці. Є дані про суїцидальні спроби у дітей 3 – 6 років. Але такі випадки – рідкість.   З віком кількість самогубств збільшується. Вік від 14 до 25 років є періодом життя, в якому спостерігається найбільше число суїцидальних спроб, що пов‘язано, з пред‘явленням більш високих вимог до адаптаційних можливостей особистості. Співвідношення суїцидальних спроб і смертельних випадків становить 12:1 у дітей і 5:1 у дорослих.

На суїцидальну поведінку дітей впливає  характер стосунків у сім‘ї:  брак  емоційної і духовної згуртованості,  неузгодженість цілей, потреб і мотивацій членів сім‘ї,  нездатність членів сім‘ї зберегти створену комунікативну структуру під тиском зовнішніх авторитетів і  обмежене число соціальних зв‘язків у членів сім‘ї підвищують вірогідність суїцидальних вчинків.

Високий ризик суїцидального вчинку також відмічається при  депресіях, психопатіях, алкогольних інтоксикаціях, неалкогольних токсикоманіях, наркоманії.

Встановлено, що кількість самогубств зростає навесні і на початку літа. Частіше в понеділок і поступове зниження до кінця тижня. Частіше увечері, на початку ночі та вранці.

Особистісні передумови, які збільшують імовірність суїцидальних проявів:

Емоційна в‘язкість – зосередження на певному емоційному стані, панування цього стану (постійне “внутрішнє” повторення переживань, пов‘язаних з неприємними подіями);

Дратівливість, вразливість, висока конфліктність, які проявляються у вибухово-агресивних реакціях, звинуваченнях без уваги до позиції інших осіб;

Слабкий психологічний захист, зокрема недостатній опір емоційним навантаженням (вразливість, яка спричинює психічне виснаження людини);

Особистісна незрілість, інфантильність унеможливлюють самоствердження, самореалізацію

Суперечлива самооцінка: схильність об‘єкта звинувачувати інших у своїх невдачах і неможливість насмілитися реалізувати себе;

Гіпертрофована потреба самоствердження, яка є причиною невпевненості у собі. Прагнення досягти високого соціального статусу, здобути визнання поєднується з усвідомленням нестачі необхідних знань, умінь;

Слабкий вольовий контроль, утрудненість вольових зусиль при прийнятті рішень, несамостійність;

Схильність до самозвинувачень. Може розвинутись до суїцидонебезпечних меж, насамперед, під впливом звинувачень “значущих інших”.

Емоційні стани, що можуть спровокувати суїцидальні спроби:

Переживання тривоги, пригніченості, безпорадності, безнадійності;

Гіперболізоване почуття провини, страх;

Самозвинувачення і відчай у зв‘язку з невиправністю того, що сталося;

Стурбованість, неспокій, невдоволення, злість, гнів;

Гетероагресивні (спрямовані на інших) та аутоагресивні (спрямовані на себе) афекти.

Група ризику серед підлітків:

Дуже ізольовані (не мають друзів або мають одного товариша);

Вважають себе скривдженими;

Мають в анамнезі спроби самогубств, скоєні родичами або друзями;

Вважають себе жертвою насильства – фізичного, сексуального або емоційного;

Пережили важку втрату (смерть будь-кого з близьких, розлучення батьків);

Втратили надію, віру в будь-що, мрії, ідеал;

Пережили нещасливе кохання, самотність.

У спілкуванні з дітьми та підлітками звертати увагу на:

Наявність викривлень процесу мислення;

Занижену самооцінку та впевненість у негативному ставленні оточення до особистості;

Нестійкість рівня домагань;

Ознаки депресії;

Суїцидальні думки і висловлювання;

Високу схильність до ризикованої поведінки

Поведінкові ознаки, які повинні насторожити батьків:

Роздає іншим речі, які мали велике особистісне значення для нього, замирюється з давніми ворогами;

Демонструє значні зміни в поведінці:

надзвичайно байдуже ставлення до свого зовнішнього вигляду;

порушення уваги з пониженням якості виконуваної роботи;

пропускає шкільні заняття, не виконує домашні завдання, уникає спілкування з однокласниками;

проявляє роздратованість, стає похмурим;

знаходиться в пригніченому стані;

нудьгує в ситуаціях, які раніше його захоплювали або цікавили;

має порушення апетиту, сну, чого раніше не спостерігалося;

емоційно виявляє тривогу, відмовляється від активних дій.

Ситуаційні ознаки, які можуть спровокувати суїцид:

Втрата самоповаги. Під впливом складних обставин підліток поводиться неприпустимим для неї чином: проявляє боягузтво або надмірну агресію, зраджує своїм ідеалам, не відповідає власним уявленням про себе;

Втрата прихильності значимого оточення (друзів, рідних, коханих) внаслідок конфлікту або непорозуміння з тими людьми, прихильність яких була цінною для особистості і які відвернулися від неї: зневажають, глузують, не вірять;

Втрата значимої людини відбувається тоді, коли хтось дуже важливий кидає її – розлучення, смерть, зрада; тому, кого покинули може здаватися, що разом з коханим зникає сенс життя.

Пам’ятка для батьків:

слід пам’ятати, що в разі суїцидальних спроб, суїцидальних намірів потрібно звертатися до фахівців (психіатрів, психотерапевтів);

Якщо дитина знаходиться у кризовому стані, підтримка спрямована на:

зняття негативних афективних переживань, відреагування почуттів;

прояснення конфліктної ситуації і досягнення розуміння проблеми;

допомогти дитині побачити цілісну картину проблеми і шляхи, якими вона виникла;

допомогти визначити важливі зв’язки з близьким оточенням, їх значущість у житті, актуалізувати сенс розвитку особистості;

не забувайте про повагу до дитини або підлітка, сприйняття його як рівного, про  його право на власний світогляд, свої ціннісні орієнтації;

шукайте спільно з дитиною шляхи конструктивного подолання психотравмуючої ситуації, опираючись на її попередній та свій власний досвід;

важливо вміти встановити емоційний контакт з дитиною, зрозуміти її проблеми; для цього краще не акцентувати увагу на її суїцидальній спробі, а співчутливо проаналізувати проблеми в її оточенні (образу, відчай, самотність, нереалізовані плани тощо).

Перша зарплата чи гонорар за оцінки … Або як можна стимулювати дитину до навчання?

Платити дитині за оцінки? .. Багато батьків XXI століття задають собі це питання. І за словами деяких сучасних батьків – ця практика корисна. Але чи так це насправді … Розглянемо плюси і мінуси. А платити чи ні – вирішувати вам!

Більшість дітей не дуже-то люблять ходити в школу і вчитися на відмінно. А переконання в тому, що знання і хороше навчання знадобляться в майбутньому при вступі до інституту і на роботу,  дає мало результату.  Деякі батьки вибирають інший метод виховання – грошове винагородження  за оцінки. Отримав «12» – ось тобі ….. грн. Отримав «10» – …. А якщо дитина принесла в щоденнику «6» – грошове стягнення ……, «4» – …… У дитини з’являється стимуляція приносити в щоденнику хороші оцінки. Адже чим більше хороших оцінок, тим більше грошей йому заплатять батьки. А за місяць відмінного навчання виходить значна сума. На свою зарплату дитина може купити собі, все що вона хоче.

Напевно, не всі дорослі погодяться з даними методом виховання. У більшості батьків з дитинства виховували «любов до праці», прищеплювали «любов до навчання». Тому вони задаються питанням: «Як за навчання можна платити? Вчитися потрібно свідомо. »Але прихильники гонорарів за оцінки впевнені, що тільки так можна прищепити «любов до навчання». І ті й інші мають рацію по своєму.

Розглянемо плюси і мінуси даного методу виховання.

плюси:

  1. Кінець поганій успішності дитини. Отримуючи свій гонорар за відмінне навчання і витрачаючи гроші на свій розсуд, дитина швидко розуміє, що потрібно намагатися вчитися добре.
  2. Дитина вчиться процесам зв’язаним з грішми (заощаджувати, рахувати, відкладати, витрачати). Вона швидко зрозуміє, що гроші легко не даються, навчиться планувати свої витрати, відчуває впевненість у собі.
  3. Назавжди зникає проблема кишенькових грошей. Заробляючи сама, дитина буде витрачати свої гроші на обіди і проїзд.

мінуси:

  1. Дитина звикає до того, що за кожну справу йому зобов’язані заплатити. Вона може відмовитися допомагати близьким без гонорару.
  2. Дитина може почати диктувати свої умови, встановлювати вигідну для нього ціну за гарне навчання. Звичайно, це потрібно відразу припиняти і не йти на поводу у дитини. Інакше вона вирішить, що їй все дозволено.
  3. Дитина накупить всякої дрібниці. Накопичивши деяку суму, вона з легкістю може її витратити на якісь речі, які в скоріше всього їй будуть зовсім не потрібні. Але це її зарплатня і саме вона має право нею розпоряджатися як захоче.

 

Розглянувши всі «за» і «проти», тільки ви, БАТЬКИ, маєте вирішувати – платити за гарне навчання або привчати до кропіткої праці. Всі діти різні. Одна дитина ретельно збирає свій капітал, ще не знаючи на що; інша відразу витрачає на дрібнички; третя  відкладає на подарунки батькам і близьким йому людям, щоб їх порадувати. Все залежить від характеру дитини і від того, як ви самі вмієте розпоряджатися своєю зарплатнею.

Наші діти навчаються на наших вчинках і справах.

Що вам потрібно знати про мозок своєї дитини і комп`ютерні ігри

Мені часто ставлять питання про те, як мережеві розваги, тривалий перегляд телевізора і комп`ютерні ігри впливають на мозок дитини. Тема дуже актуальна і складна, тому я постаралася дати розгорнуту відповідь.

Про це пише психолог, едуколог Катерина Ясько для «Української правди. Життя».

Відео ігри були вперше запропоновані ринку споживачів в 1972 році. На сьогоднішній день індустрія комп`ютерних та відеоігор тільки в США перевищує 19 мільярдів доларів на рік.

Сучасна дитина до 21 років в середньому за своє життя накопичує 10,000 ігрових годин.Це приблизно стільки ж часу, скільки діти проводять у середній і старшій школі за умови ідеальної відвідуваності. Це рівноцінно роботі на повну зайнятість більше 40 годин на тиждень.

Згідно з концепцією нейропластичності, підтвердженої вченими-нейрофізіологами в середині XX століття, мозок формується під впливом будь-якого досвіду і часто повторюваних видів діяльності.

На думку Деніела Сігела, професора психіатрії медичної школи Univesity of California, всесвітньо відомого фахівця в галузі дитячої, підліткової та дорослої психоневрології, (автора бестселера «Виховання з розумом: 12 революційних стратегій розвитку мозку вашої дитини»),все, що відбувається з дитиною, впливає на те, як розвивається її мозок.

Існує велике поле наукових даних про нейропластичності, що підтримують ту точку зору, що батьки можуть безпосередньо формувати мозок своєї дитини в процесі її росту і розвитку, пропонуючи відповідний досвід переживань.

Наприклад, час, проведений за екраном – комп`ютерними іграми, телевізором і в соціальних мережах – змусить мозок «монтуватися» певним чином.

Розвиваючі заняття, спорт і музика забезпечать іншу схему «монтування». Час, проведений у колі сім`ї, з друзями, у вивченні людських відносин у процесі особистого (а не віртуального) спілкування, також формуватиме мозок особливим чином.

Все, що відбувається з нами, впливає на наш мозок. Цей процес «монтажу та перемонтаже» і є суттю «гармонійного розвитку» дитини: необхідно забезпечити дітям той досвід переживань, який дозволить створити зв`язки між різними відділами мозку.

Коли ці відділи працюють злагоджено, вони створюють і зміцнюють сполучне волокно, що зв`язує різні відділи мозку. В результаті між ними виникають більш міцні зв`язки, і вони можуть ще більш гармонійно працювати разом.

Суть «виховання з розумом» полягає в тому, щоб допомогти мозку дитини гармонійно розвиватися відповідно з її віковими потребами і стати більш інтегрованим, щоб діти могли використовувати свої розумові та психологічні ресурси на повну потужність.

Пропоную подивитися на вплив відеоігор крізь призму нейропластичностІ, тобто тих навичок, умінь і якостей, які ми можемо розвинути в дитині за допомогою технологій.

Існує 7 типів комп`ютерних ігор:

1) Ігри-стрілялки. Мета гри – вбити або покалічити якомога більше живих істот. Тренується швидкість реакції, але на смисловому рівні нівелюється цінність життя. Приклади впливу такого роду ігор на психіку дитини – масове вбивство в школі «Колумбайн» в 1999 році в Колорадо.

2) Ігри-стратегії. З позитивних ефектів – такі ігри впливають на зони мозку, пов`язані з логічним мисленням і плануванням подій. З негативних – часто побудовані на принципах війни, захоплення і рабства.

3) Спортивні ігри, гонки. В принципі марні, оскільки навички, які розвиваються у процесі цих ігор ніяк не застосовуються в реальності. Може здаватися, що ці відеоігри можуть покращувати навик швидкої переробки інформації, що надходить з навколишнього середовища.

Наприклад, якщо ви граєте в гру «бій літаків», то вам потрібно швидко оцінити кількість супротивників, щоб вас не вбили. Цей навик може бути цінним для конкретної відеоігри, але він абсолютно даремний в навчальній діяльності і на роботі (дослідження Christakis 2004; Landhuis 2007).

Якщо говорити про координацію і моторні навички, які важливі для льотчиків і професійних гонщиків, то важливо пам`ятати, що тільки високоякісні симулятори можуть забезпечити придбання хороших моторних навичок. Звичайні спортивні комп`ютерні ігри в поєднанні монітор – мишка, можуть лише навчити дитину швидко натискати на кнопки і познайомити з загальними правилами гри.

4) Ігри-розважалки. Це, наприклад, всім відомий кіт, який копіює голос, або Angry Birds. Прості вбивчі часу, не розвиваючі рівним рахунком ніяких навичок, але формують залежність дитини від гаджета за допомогою регулярного «вкидання» в мозок нейромедіатора дофаміну. Докладніше про це нижe.

5) Ігри-бродилки. Це віртуальна реальність, яка веде дитину далеко від його власного життя і розвитку. Дитина витратить величезну кількість часу, щоб пройти гру і отримає сумнівні навички і пізнання. Ці ігри займають мозок дитини і не приносять ніякого корисного досвіду для реального життя дитини.

Окремо хочу додати кілька слів про супер-популярні серед сучасних дітей ігри-бродилки Mine Craft, Mine Craft Creative і т. д.

Коли мій 9-річний син рік тому радісно повідомив мені, що вони на шкільному майданчику під час обов`язкової прогулянки грають в «Mine Craft в реальності», я мало не втратила дар мови. Воістину дитяча винахідливість і креативність не знає меж!

Гра Mine Craft настільки захоплююча, що здатна надовго засмоктати навіть дорослих. Бачачи її барвистість і фантастичні можливості для «будівельного творчості» створюється відчуття, що гра розвиває креативність і ростить ціле покоління юних мега-архітекторів. Це помилка.

Дитина не здатний стати архітектором без розвитку просторових уявлень на зовсім іншому рівні, пов`язаному з відчуттям свого місця в просторі (мовою нейропсихології – соматогнозісу).

Багато теперішніх 8-річних гравці в Mine Craft нерідко не можуть виконати просту інструкцію: «Доторкнися вказівним пальцем на лівій руці до своєї правої брови», не вміють скакати на одній нозі і стрибати на скакалці. Проблема в тому, що читання, рахунок і лист, яким навчають у школі, безпосередньо пов`язані з соматогнозисом.

У міру того, як наше покоління під час канікул і після школи безвилазно грало у дворі в м`яч, резинки, піжмурки, лазило по деревах і пустотливо крало яблука у фруктових садах, в нашійпрефронтальній корі розвивалася основа емоційно-вольової зрілості, саморегуляції і успішного засвоєння шкільного матеріалу. Чого не скажеш про «юних архітекторів MineCraft».

Батькам важливо знати, що в ранньому дитинстві мозок розвивається через координацію рухів тіла.

За законами нейропсихології, занадто раннє оволодіння навичками більш високого порядку, такими як читання, письмо і рахунок, може гальмувати розвиток мислення та емоційно-вольової регуляції, внаслідок нівелюючи сумнівні плоди «раннього розвитку». У кожного віку і стадії розвитку свої біологічні та психологічні потреби, всьому свій час!

6) Навчальні ігри. Одним з останніх трендів, пов`язаних з іграми, є гейміфікація освіти та створення освітніх ігор. Існує велике різноманіття навчальних комп`ютерних ігор для різного віку. Є дійсно цікаві та корисні ігри, з допомогою яких можна навчити дітей багатьом корисним навичкам, включаючи читання, письмо, логіку, ази іноземної мови.

Але реальна користь від таких ігор можлива тільки у разі системного, методологічно правильного підходу. Тобто при регулярному тренуванні протягом певної кількості часу з урахуванням постановки цілей і контролем за їх досягненням з боку підготовленого дорослого.

Інакше під виглядом розвиваючих ігор можна зустріти і звичайних вбивць вільного часу, які тільки витрачають цінні ресурси часу і не приносять дитині зовсім ніякої користі.

7) Розвиваючі ігри, засновані на принципі біологічного зворотного зв`язку і нейробіоуправлені. Це справжня новація в світі медицини та освіти. Через використання технології біологічного зворотного зв`язку людина може значно розвинути свій потенціал. Принцип роботи цієї технології те саме що «фізіологічного дзеркала».

Спочатку визначається проблема або навик, який необхідно натренувати. Наприклад, розвинути навички діафрагмального дихання (корисно для дітей з різними порушеннями дихальної системи, частими ГРВІ), здатність до кращої концентрації уваги (корисно для діток із синдромом дефіциту уваги і гіперактивності) або швидкому розслабленню (корисно для швидко стомлює і тривожних дітей).

За допомогою датчиків вимірювання різних фізіологічних параметрів (електрична активність мозку (ЕЕГ), рекурсія дихання, шкірний провідність, частота серцевих скорочень, температура і т. д, дорослий чи дитина підключається до невеликого блоку, з`єднаному з комп`ютером, на який встановлено спеціальне програмне забезпечення.

Програма діагностує поточний статус навику і автоматично задається мета трохи поліпшити його протягом 20-30 хвилинного тренінгу. У процесі тренінгу дитина отримує інструкцію і бачить гру або мультфільм, яким може керувати за допомогою «правильного» дихання, хорошої концентрації або глибокого розслаблення.

Наприклад, якщо дитина дихає «правильно», тобто діафрагмою і в заданому темпі, то зображення і звуковий супровід мультика чисті, його приємно дивитися, а якщо ні, то дитина бачить аудіальні та візуальні перешкоди і інстинктивно намагається адаптувати своє дихання під «потрібний» режим. За допомогою серії таких тренінгів у дитини новий навик доводиться до автоматизму, який він потім в будь-який час може при необхідності «включити».

За допомогою температурних датчиків, які встановлюються на кінчики пальців, можна навіть навчити людину, яка страждає вегетосудинною дистонією, силою думки піднімати температуру в кінцівках і самостійно грітися.

Метод ефективний, безпечний, практично не має протипоказань, може застосовуватися починаючи з 7 років (єдина умова – здатність зрозуміти і виконати інструкцію). Як і у випадку навчальних ігор, необхідний супровід підготовленого фахівця – лікаря або психолога.

Через встановлення з мозком біологічного зворотного зв`язку за допомогою сучасного медичного діагностичного обладнання можна швидко і ефективно навчитися багато чому з того, чому вчить йога і східні споглядальні практики. Звучить як чудо, але ця сучасна технологія підтверджена тисячами наукових досліджень і широко використовується в Німеччині, США, Канаді і в Росії в медичних, профілактичних та освітніх цілях.

Кілька слів про нейрофізіологічну природу ігор та чому вони так подобаються дітям і дорослим.

Розробники комп`ютерних ігор активно експлуатують два принципи, добре відомих в науковій психології: принцип дофамінової залежності і принцип кращого запам`ятовування незавершених дій (ефект «Зейгарник»), пов`язаний з незавершеним гештальтом.

1) Дофамін – це нейромедіатор, який виробляється в людському організмі природним чином і служить важливою частиною «системи винагороди» мозку, оскільки викликає почуття задоволення, оскільки впливає на процеси мотивації і навчання.

Саме завдяки дофаміну для незрілого мозку дитини немає нічого солодшого, ніж комп`ютерна гра. Це відбувається тому, що у відеоіграх є система винагороди – отримання нового рівня, бейджів або трофеїв. Це дуже радує дітей.

Прилив дофаміну сам по собі не викликає щастя – швидше просто збуджує. Ми жваві, бадьорі і захоплені. Ми чуємо можливість задоволення і готові старанно працювати, щоб його досягти.

З припливом дофаміну цей новий об`єкт бажання здається критично необхідним, щоб вижити. Коли дофамін заволодіває нашою увагою, мозок наказує нам дістати об`єкт або повторювати те, що нас привабило.

Таким чином, дофамін, змушуючи нас відчувати себе добре, може спровокувати залежність. Чим більше ми граємо, тим краще ми себе почуваємо. В одному дослідженні виявилося, що відеогра викликає сплеск дофаміну, порівняний з використанням амфетаміну: дофаминова лихоманка супроводжує до ігрової, так і наркотичної залежностей. Дитина не може передбачити, коли отримає бали або перейде на інший рівень, тому її дофамінергічні нейрони продовжують вистрілювати, а вона прилипає до стільця. У разі дітей, навіть при строгому дозуванні, ми все одно отримуємо залежність. Навіть якщо дитина занадто багато не грає, але вона все одно «подумки» залишається в грі, уві сні вона бачить ігрові образи, в такому стані їй в цілому складно сфокусуватися на навчанні.

2) Психологічний «Ефект Зейгарник» отримав ім`я засновниці вітчизняної патопсихології Блюм Вульфовни Зейграрник. Завдяки дослідженням Зейгарник і Курта Левіна в середині XX століття було доведено, що незавершені дії запам`ятовуються краще, ніж завершені.

У їхніх експериментах творчу діяльність дітей переривали і пропонували їм інше заняття. У разі нереалізованості залишку потенціалу діти при першій можливості прагнули завершити незакінчену справу. В середньому незавершені дії у здорових дітей згадувалися на 90% краще, ніж завершені. Можна легко провести паралелі з проходженням незліченних рівнів – у всіх відеоіграх відбувається маніпуляція з принципом незавершеності.

Схожим чином потяг до відеоігор можна пояснити «законом незавершеного гештальта». Гештальт-терапія – напрям психотерапії, що оформилася в середині минулого століття. Якщо не вдаватися в нетрі теоретичної психології, можна сказати, що гештальт – цілісний образ якої-небудь ситуації.

Близьке до академічного визначення гештальту в перекладі з наукового звучить приблизно так: «Гештальт – це цілісна структура на поле взаємодії середовища і людини, що охоплює проміжок між виникненням потреби і її задоволенням». У людини є природна внутрішня потреба «завершити гештальт», тобто охопити цілісний образ.

Ніколи незавершувальний гештальт у вигляді нездійсненної ефемерної мети стати ельфом 80-го рівня вкрай руйнівно впливає на психіку дитини, її здатність ставити перед собою цілі і досягати їх у реальному житті.

Сім правил успішного батьківства

Поради психолога
Більшість батьків замислюються, чи правильно вони себе поводять з дитиною. Звичайно, немає ідеальних батьків. Усі ми маємо труднощі та іноді не впевнені, чи добре виховуємо своїх дітей. Однією з проблем, що найбільше непокоїть батьків, є питання поведінки: що треба зробити аби діти поводилися добре? Скористайтеся порадами.

Правило 1. Подавайте дітям приклад хорошої поведінки. Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка – приклад для наслідування.

Правило 2. Змінюйте ситуацію, а не дитину. Краще тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.

Правило 3. Висловлюйте свої бажання позитивно.Кажіть дітям, чого ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ бажаєте. Та якщо Ви чогось категорично не бажаєте, формулюйте своє небажання чітко. Тому наступне:

Правило 4. Висувайте реальні вимоги. Запитуйте себе, чи відповідають Ваші вимоги віку дитини, ситуації, у якій вона опинилася. Якщо Ви в принципі розумієте, що виконання Ваших вимог є гарним, та нереальним варіантом – думайте про компроміс. У чому Ви можете поступитися так, щоб можна було б бути впевненим, що дитина виконає те, що Ви хочете? Пояснюйте причину, яка впливає на Ваше рішення. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими – використовуйте тактику переключення уваги.

Правило 5. Обирайте виховання без побиття та крику. На початку це може здаватися результативним, однак незабаром виявиться: щоразу Ви змушені бити все з більшою силою, щоб досягти бажаного результату. Крик або постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру.
Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших. Пам’ятайте: людина може чомусь навчитися тільки коли спокійна, задоволена чи радіє чомусь. Це стосується і дорослих також. Коли дитина дістала ляпас, вона стає надто сердитою, знервованою та збудженою, тому не може достатньо глибоко усвідомити, за що і чому її покарано.

Правило 6. Допомагайте дітям вести себе краще, даючи їм вибір. Не сперечайтеся з дітьми про справи, які не мають великого значення. Дозволяйте їм зробити вибір: нехай вони самі вирішують, у що одягатися чи що їсти. Це попередить прояви образи та непокори з боку дитини. Вона не дорікатиме, що Ви її постійно пригнічуєте.

Правило 7. Прислуховуйтеся до того, що говорить Ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває. І головне – пам’ятайте, що любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини та взаєморозуміння.

Десять заповідей виховання для батьків від Януша Корчака

Януш Корчак – видатний педагог, лікар, письменник, що пропагував повагу до дитини.

  1.       Не очікуй, що твоя дитина буде такою, як ти, або такою, як ти хочеш. Допоможи їй стати не тобою, а собою.
  2.      Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї зробив. Ти дав їй життя. Як вона може віддячити тобі? Вона дасть життя другому, той – третьому, і це найсправедливіший закон Подяки.
  3. Не зганяй на дитині свої образи, щоб у старості не їсти гіркий хліб. Бо що посієш, те й зійде.
  4. Не стався до її проблем зверхньо. Життя дане кожному по силі і, будь певен, їй воно тяжке не менше, ніж тобі, а може, й більше, оскільки в неї немає досвіду.
  5. Не принижуй!
  6. Не забувай, що найважливіші зустрічі людини – це її зустрічі з дітьми. Звертай більше уваги на них – ми не можемо знати, кого ми зустрічаємо в дитині.
  7. Не картай себе, якщо не можеш зробити щось для своєї дитини. Картай, якщо можеш – але не робиш. Пам’ятай, для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все.
  8. Дитина – це не тиран, який заволодіває всім твоїм життям, не тільки плід плоті й крові. Це та дорогоцінна чаша, яку Життя дало тобі для зберігання й розвитку в ній творчого вогню. Це вільна любов матері й батька, у яких буде рости не «наша», «своя» дитина, але душа, дана на зберігання.
  9. Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужій те, що не хотів би, щоб робили твоїй.
  10. Люби свою дитину будь-якою – неталановитою, безталанною, дорослою. Спілкуючись із нею – тішся, бо дитина – це свято, яке поки з тобою….

Чи часто ви кажете дитині такі слова?

Ти в мене такий хороший!
Порадь мені, будь-ласка…
Ти мене завжди правильно розумієш…
Ти в мене молодець!
Як я тобі вдячна!
Які в тебе чудові друзі!

Беззаперечність, або слухняні діти

Беззаперечність означає дію без заперечень. Чи завжди наші діти виконують усе без заперечень?  На щастя, діти не завжди підкоряються нашим наказам чи проханням. “На щастя?!” – обуряться деякі батьки.
Батьки часто скаржаться на те, що дитина надто неслухняна, примхлива, рухлива, агресивна тощо.
І майже не буває батьків, яких непокоїть слухняність.

Однак, чи завжди слухняність — це добре? Нечасто, але трапляються абсолютно слухняні діти, які завжди слухаються дорослих. І батькам, і вихователям такі малюки зазвичай подобаються – аякже, з ними ж нема жодних проблем! На перший погляд, дитину, що ніколи не виявляє злості, роздратування, гніву, можна назвати ідеальною. Такі діти виконують домашні обов’язки, чемні у спілкуванні, слухняні з батьками і вихователями.Дорослі їх хвалять, ставлять за приклад і не підозрюють, що така поведінка дитини дає привід для тривоги. Зазвичай така дитина слухається не лише дорослих, а й старших дітей, і однолітків, та просто усіх, хто їй щось наказує чи просить. І незнайомців у тому числі! І це небезпечно! Невміння наполягати на своєму, поводитися незалежно – це МОРАЛЬНА СЛАБКІСТЬ. Аби отримати схвалення, діти відмовляються від власних бажань і виконують те, чого хоче від них оточення.

Якої мети хочуть досягти батьки абсолютно слухняних дітей? Щоб було легше жити, щоб задовольнити свої амбіції (“ось яка у мене слухняна дитина!”)? І при цьому вони самі у стосунках з іншими людьми постійно демонструють свою незалежність (якщо не з начальником, то з близькими, сусідами, знайомими тощо).Напевне, й ви не раз спостерігали, прийшовши в гості, як господарі-батьки шпетять своїх дітей при сторонніх, сварять, принижують, карають. І якби ви запитали у них: “Чи справді потрібні вам діти-слуги? діти-раби?”, то вони б обурилися.Зрозумійте правильно: тут йдеться не про непотрібність виховання загалом, а про шкідливість виховання абсолютно слухняних дітей, та ще й такими методами.

Зазвичай такі діти не вміють спілкуватися, їм незатишно у колективі, вони не вміють себе захистити, не мають друзів, часто бувають апатичними, не мають якихось інтересів, бо батьки придушили у них прагнення до пізнання світу. Адже ці діти живуть за наказами: що читати, що малювати, що любити, у що бавитися.
Згадаймо нещодавнє минуле. За тоталітарного режиму вчили не висовуватись, не сперечатися, слухатися батьків, учителів і начальство. І яке покоління виростало? Дуже зручне для маніпулювання – сіра слухняна маса, якій усе байдуже.
Щоб дитина вчилася захищати свою особистість, свої інтереси, вчилася протистояти чужому ворожому контролю, їй треба допомагати вирішувати проблеми, а не наказувати: “Роби так!”

До чого призводить безмежна слухняність?

Відомий англійський психіатр Рональд Ленг на багатьох прикладах зі своєї лікарської практики довів, що головною причиною шизофренії є … беззаперечна слухняність у дитинстві! За умови, що така поведінка сприймалася дорослими як позитивна і всіляко заохочувалась. Батьки майбутніх шизофреників – зовсім необов’язково якісь садисти, що б’ють своїх дітей з ранку до вечора. Ні, просто вони задоволені своїми дітьми тільки тоді, коли ті, наче роботи, покірно виконують усе, що їм скажуть. І тільки така поведінка заохочується. За такої моделі поведінки батьків дитина змалечку засвоює, що будь-який її непослух буде сприйнятий дорослими негативно і потягне за собою дуже неприємні наслідки (неважливо, чи це буде ремінь батька, чи сльози матері: “подивись, мама через тебе плаче…”, “ти доведеш бабусю до могили” тощо).

Натомість слухняність винагородиться батьківською ласкою, подарунками і гарантує оберегти від неприємностей і дискомфорту.
Розглянемо поширений випадок. Дитина відмовляється їсти або не хоче якоїсь страви. Більшість мам і бабусь намагаються придушити такий опір у зародку: адже дитина повинна добре харчуватись. Це велика помилка. Маленькі діти ніколи не відмовляються від їжі через примхи. Вони справді не хочуть у цей момент їсти. Їх організм не потребує їжі саме зараз. Але мама чи бабуся швидко переконують їх у тому, що ліпше зробити вигляд, що їси, ніж спробувати пояснити, що ти цього не хочеш. Так і відбувається роздвоєння особистості дитини, яка надягає маску, привчається прикидатися і брехати.
Притлумлений протест, необхідність приховувати свої почуття і бажання породжують гнів на батьків, який, звісно, не виривається у слухняної дитини назовні. Цей гнів (агресія) заганяється всередину і спрямовується на самого себе (так виникають комплекс вини, комплекс неповноцінності). Внутрішня агресія насамперед шкодить здоров’ю. Ідеально слухняні діти зазвичай часто хворіють, у них ослаблений імунітет. “Втеча” в хворобу для слухняних дітей часто є самопокаранням за “погані злі думки”. Отже, самооцінка в них сильно знижується. Такі діти відчувають безпідставне почуття провини.

Внутрішня агресія може набути і деструктивних форм (однією з таких форм у підлітковому чи юнацькому віці є “втеча” – втеча з дому, “втеча” в погану компанію, в секту, в алкоголізм, у наркотики тощо). Що відбувається у підлітковому віці з дітьми, яких у ранньому дитинстві не тільки не навчили відстоювати свої права, боротися за них, а й категорично забороняли це робити? Такі підлітки “втікають” уже не в хворобу, а просто з дому чи в “іншу реальність” – за допомогою психоактивних речовин, комп’ютерних ігор чи інтернету. І тоді реаль-ний світ починає сприйматись як ірреальний, в який підліток мусить раз у раз повертатись (коли нема наркотика чи грошей на гру тощо). І поступово особистість гине, оскільки буквально переходить в інший світ, розчиняється в ньому.
Багато підлітків, особливо ті, за кого все вирішують батьки, віддають перевагу ілюзорній свободі перед реальною. Адже реальна свобода означає, що той, хто приймає рішення, несе відповідальність перед Богом і людьми за них. Підлітки, прагнучи приймати рішення, не хочуть брати на себе відповідальність. Саме в цьому полягає привабливість “поганих компаній” для дітей із благополучних, здавалось би, сімей. Адже компанія (група, секта, банда) дає ілюзію повної свободи: батьків поряд нема, батьківських заборон нема, натомість те, що забороняли батьки, тут вітається і схвалюється, нерідко підлітку надається якийсь фінансовий мінімум – ще одна ілюзія фінансової незалежності від “предків”. Водночас член групи має виконувати усі накази ватажка, будь-який відкритий протест негайно придушується і карається. Зате така рабська залежність дає члену групи абсолютну свободу від відповідальності за свої вчинки (“мене завжди захистять”, “про мене подбають”, “мені наказали”, “я не мав вибору” тощо).
Звісно, далеко не кожна слухняна дитина матиме психічну хворобу, це буває рідко. Не завжди, на щастя, потрапляє й у залежність. Але ЗАВЖДИ її розвиток, особливо особистісний, гальмується.
Людина за своєю природою є істотою, що саморозвивається. Прагнення до розвитку закладено в людині природою і Богом. Але дитина розвивається лише тоді, коли сама того хоче і сама це робить. І це аж ніяк не виключає необхідності коритися дорослим, але НЕ ЗАВЖДИ. Тотальна покора блокує розвиток. Таким дітям подобається, що вони нічого не вирішують, не несуть відповідальності – за них це роблять дорослі, отже й вина за наслідки виконання наказів лежить на них.
Батьки мають виробляти здорові реакції на ситуацію, самостійність, незалежність, вміння відстоювати свою позицію – і тоді їхня дитина практично гарантована від небезпеки потрапити у будь-яку залежність (алкоголічну, наркотичну, психологічну).
Залежність – особливий внутрішній стан, що характеризується втратою свободи волі – дару Божого, який вирізняє людину серед тваринного світу. Якою людиною стане немовля – залежить від батьків. Саме у них воно вчиться і поганому, і доброму. А чи знаєте ви, що значний відсоток молодих людей, що страждають на залежність (наркотичну, алкогольну, психологічну), належать до “благополучних” сімей? І це тому, що в дитинстві вони мусили просто виживати психологічно, бо не могли сказати “ні” своїм батькам. Мається на увазі не істерично-крикливе “ні”, а нормальне людське “ні” дитини, яка знає, що її думка і бажання не байдужі найближчим людям – батькам.

Помилки батьків

На жаль, немало батьків забувають про те, що від моменту свого народження дитина є створінням Божим, а не їхньою власністю чи іграшкою. І потім їхні “шовкові” діти, ставши самі батьками, так само виховують своїх дітей.

  1. Якщо ваша дитина – ідеально слухняна, задумайтесь: чому вона боїться бувати “поганою”? Може, тому, що боїться втратити вашу любов? Батьки повинні показувати дитині, що ніколи не розлюблять її, за будь-яких ситуацій. Батьки завжди мають відділяти особистість від вчинку, оцінювати вчинок, а не особистість (“я тебе люблю, але ти вчинив погано, мені неприємно”, “я розумію, ти зараз гніваєшся, але це так негарно, коли ти кричиш”, “ти розбив чашку, це напевно тому, що поспішав”, тощо.
  2. Дайте дитині свободу вибору. Поясніть дитині, що всі люди різні, і вона – не така, як усі, і це прекрасно! Якщо донька не хоче одягати цю сукенку – не треба її змушувати, бо “мама краще знає”. Слід зважати на бажання дитини, тоді вона буде впевнена у собі й самостійна, а не пасивна й байдужа. Запитуйте її думку. Дитині важливо знати, що ви ставитесь до неї, як до рівної, це підвищує її самооцінку.
  3. Не порівнюйте малюка з іншими дітьми. Користі ніякої, а комплекси набути легко. “Усі діти як діти, бавляться разом, а мій сидить у траві і невідомо що роздивляється!” – обурюється якась мама на дитячому майданчику. Такі слова принижують, вбивають упевненість у своїх силах. Не можна й змушувати дитину бавитися з іншими, бо вона цього НЕ ХОЧЕ, адже є діти, які не люблять шумних ігор.
  4. “Тихі” діти зазвичай надто критичні до себе. Старайтесь менше звертати увагу на недоліки, частіше підкреслюйте успіхи. Щира похвала додасть упевненості в собі, фальшива – підірве довіру до вас.
  5. Не квапте дитину. Дайте їй час дослідити світ чи виконати самостійну дію у такому темпі, який для неї природній.
  6. У спільній роботі чи іграх дайте дитині зробити “останній штрих” (натиснути кнопку на пралці, поставити верхівку в пірамідці тощо). Ніщо так не зміцнює віру в себе, як радість від успіхів.


Журнал „Ангеляткова наука”, березень 2009р.
http://www.angelyatko.com.ua/school_deteil.php?id=1